Ящур – серйозне вірусне захворювання, що вражає свійських та диких парнокопитних тварин. Характеризується лихоманкою, ураженнями в ротовій порожнині, на шкірі вимені та кінцівок. Важливо знати, що ящур може передаватися і людям.

Історія ящуру налічує століття: вперше його було описано в Італії у 1546 році. На сьогодні хвороба зустрічається в багатьох країнах світу: Європі, Азії, Африці та Південній Америці. Розповсюдження ящуру є глобальною проблемою.

Збудником ящуру є дрібний вірус, що містить РНК та має сферичну форму. Епізоотологія хвороби визначає коло сприйнятливих тварин. До ящуру вразливі велика та дрібна рогата худоба, свині, дикі жуйні. Рідше хворіють буйволи, верблюди, собаки та коти. Однокопитні тварини та птахи, на щастя, не сприйнятливі до цієї хвороби.

Джерелом інфекції є хворі тварини, які виділяють вірус зі слиною, з афтами, молоком, сечею та калом. Незнезаражене молоко становить значну небезпеку зараження. Зараження відбувається через контакт з хворими тваринами, через заражений корм, одяг, взуття людей, м’ясні продукти, сировину тваринного походження, а також транспортні засоби. Механічними переносниками вірусу є птахи, собаки, коти, гризуни та комахи, а також кліщі.

Патогенез захворювання: вірус розмножується переважно на слизовій оболонці ротової порожнини, у свиней – на п’ятачку, шкірі сосків, вимені, міжкопитовій щілині, де утворюються афти. Розрізняють первинні та вторинні афти. Первинні утворюються в місці проникнення вірусу, вторинні – внаслідок вірусемії та рознесення вірусу кров’ю та лімфою. Афти можуть з’являтися на п’ятачку та дійках.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби: інкубаційний період триває від 2 до 7 днів. Перебіг хвороби завжди гострий. У великої рогатої худоби при доброякісній формі ящур починається з погіршення апетиту. Через 2-3 доби на слизовій оболонці, язиці, крилах носа з’являються міхурці (афти). Злоякісна форма ящуру призводить до порушення роботи серцево-судинної системи, слабкості, судом, пригнічення, задишки, що часто закінчується смертю тварини. У телят до 2-місячного віку ящур може протікати в безафтозній формі, з геморагічним гастроентеритом, сепсисом та міокардитом. У овець часто уражаються кінцівки та вим’я. Ягнята хворіють в безафтозній формі, з ураженням центральної нервової системи. У кіз уражається ротова порожнина та кінцівки. Хворі тварини більше лежать, кульгають, салівація виражена слабо.

У свиней ящур проявляється лихоманкою, відсутністю апетиту, ураженнями вінчика, ратиць, утворенням афт на п’ятачку та вимені. У поросят перебіг хвороби злоякісний, смертність може досягати 60-80%.

Патологоанатомічні зміни виявляються під час розтину: афти, ерозії, виразки на шкірі, слизових оболонках ротової порожнини, кишок, дихальних шляхів, вимені. При злоякісному перебігу ящуру спостерігаються жовто-сірі осередки та смуги на серці («тигрове серце»).

Патологоанатомічні зміни.

Дистрофічні та некротичні ураження у м’язових волокнах скелетної мускулатури. У телят, поросят і ягнят виявляють геморагічний гастроентерит. Ураження скелетних м’язів при злоякісній формі у корів. Геморагічний гастроентерит.

Лікування ящуру у тварин передбачає використання противірусної сироватки реконвалесцентів, для молодняку – імунолактону та імуноглобуліну. Ротову порожнину промивають розчинами оцтової кислоти, фурациліну, борної кислоти. Ерозії змазують йодгліцерином. Уражені ділянки шкіри очищають та змащують риб’ячим жиром з дьогтем або емульсіями антибіотиків. Застосовуються також серцеві засоби.

Імунітет. Для активної імунізації проти ящуру розроблено ряд вакцин.

Україна вважається благополучною щодо ящуру. У разі виявлення хвороби, господарство чи населений пункт негайно карантинують, встановлюють охоронно-карантинні пости. Профілактика та заходи боротьби є надзвичайно важливими.

Хворих та підозрюваних тварин ізолюють та лікують. Здорових тварин вакцинують. Трупи тварин підлягають спалюванню. Територію осередку, приміщення та інвентар щоденно дезінфікують. Гній, залишки корму та підстилку знезаражують. Карантин знімають через 21 день після останнього випадку одужання тварини та проведення заключної дезінфекції.