🥀🕯️Гребінківська громада в скорботі, схиляємо голову перед подвигом нашого земляка, Жинжи Володимира Юрійовича, чиє життя обірвалося надто рано, залишивши в наших серцях невимовний біль і порожнечу.
Народився Володимир 17 жовтня 1988 року саме в селищі Гребінки, де перші кроки робив під теплом родинного затишку. Потім з батьками переїхав до села Калинівка Васильківського району, де пройшли його безтурботні роки — ріс серед простих селянських радощів, гасав полями, вчився першим життєвим урокам любові й турботи від батьків. Шостий клас зустрів його вже в стінах середньої школи селища Гребінки — нині ОЗО Гребінківська гімназія, яку він закінчив у 2005 році, несучи в серці мрії про велике майбутнє. Ті шкільні роки, сповнені дружби, перших звершень і надії, тепер здаються далеким сяйвом, що згасло в пітьмі війни.
Після школи Володимир вирушив до Києва, де взявся за важку працю, аби прогодувати родину — був одружений, став люблячим батьком двох дітей, на яких дивився з гордістю й ніжністю. З початком повномасштабної війни серце розривалося від болю: переїхав з Києва назад до Гребінок, розлучився, але знайшов сили встати на ноги — почав працювати на Саливонківському цукровому заводі, де день за днем вкладав душу в працю. З 2023 року поруч з ним була цивільна дружина, яка стала опорою в найтемніші часи, — разом вони будували нове життя серед руїн спокою. Та доля не щадила: 26 серпня 2025 року Володимир, не вагаючись, став до лав ЗСУ — солдатом 95-ї окремої бригади Десантно-штурмових військ, стрільцем-зенітником зенітно-ракетного взводу аеромобільного батальйону (в/ч А0281). У пеклі боїв на Донеччині він стояв насмерть, вірний присязі, захищаючи кожен клаптик української землі від російських загарбників.15 листопада 2025 року, поблизу н. п. Котлине Покровського району Донецької області, Володимир героїчно загинув у бою, віддавши найдорожче — своє життя — за наше завтра. Його смерть — це рана, що не загоїться, біль, що стискає серце рожини, бо залишилися двоє маленьких дітей без батька, люблячі мама й тато в розпачі, цивільна дружина в самотності та дядько, що оплакують рідного Володимира який пішов, залишивши нам не лише гордість, а й вічний сум — за втраченим дитинством, за мріями юності, за родинним теплом, за тією силою, що тримала його на ногах.
Його подвиг — це крик душі України, що кличе нас усіх до пам’яті й боротьби.
Вічна слава незламному воїну!
Світла пам’ять нашому ГЕРОЮ, чиє серце билося для Батьківщини до останнього подиху. 🇺🇦

Шановна громадо, про дату та час поховання Героя ми Вас повідомимо завчасно.