Громада попрощалася з Героєм — Сергієм Купрієнком

Початок нового року одягнув на нашу громаду чорну хустину. Рік, що мав початися з надії, розпочався з болю. Над Городнянщиною знову опустилася тиша — важка, гнітюча, сповнена скорботи. Повітря ніби завмерло, а в серцях оселився смуток, який не потребує слів. Громада провела в останню путь свого Захисника — Сергія Купрієнко.

Його життя було простим і справжнім — таким, яким живуть тисячі українців: родина, щоденна праця, плани на завтра, мрії та буденність мирних днів. Та війна, мов чорна тінь, безжально перекреслила цей шлях.

24 лютого 2025 року Сергій став до лав Збройних Сил України. А 16 жовтня 2025 року на Донеччині він зник безвісти. Відтоді для рідних час ніби зупинився. Дні тягнулися між надією і страхом, між молитвами й мовчанням. Очікування стало найважчим випробуванням — виснажливим і безжальним.

Та надію обірвала страшна новина… Результати ДНК-експертизи підтвердили те, чого боялися найбільше: Сергій загинув.
Ця звістка прийшла мов холодна тиша і залишила рану, яку не загоїти ні часом, ні словами.
Вона відібрала у батьків найдорожче — їхнього сина.
У дружини — коханого чоловіка, її опору, світло життя, що тепер згасло разом із ним.
А у дітей — татову присутність, теплі обійми та захист.

Спустошилися серця рідних, друзів, усіх, хто знав Сергія, хто пам’ятатиме його доброту, щирість і людяність.

Спочивай з миром, Воїне.
Нехай там, на небесах, ти знайдеш життя без куль і війни.
Ти світитимеш яскравою зіркою для своїх рідних.
А тут, на землі, ми збережемо твоє ім’я навіки.

🕯 Вічна пам’ять і слава Герою.