29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, між Бахмачем і Ніжином, відбувся бій між військами Української Народної Республіки та загонами більшовицької Червоної гвардії. Ця подія стала однією з ключових і водночас найбільш трагічних сторінок Української революції 1917–1921 років.

Під час наступу угруповання більшовиків налічувало від 3 до 4 тисяч бійців, в той час українське командування змогло виставити близько 500 осіб: курсанти Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького, студенти Київського університету Святого Володимира, Українського народного університету, а також учні старших класів гімназій. Командував українським загоном сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко.

Бій тривав близько п’яти годин. Українські підрозділи займали оборону вздовж залізничного насипу, використовуючи окопи та кулеметні гнізда. Їм вдалося кілька разів відбити атаки противника й завдати йому втрат, а також підірвати залізничні колії, що ускладнило подальший наступ більшовиків. Увечері українські частини організовано відступили в напрямку Ніжина.

Під час відступу одна зі студентських чот була відрізана й потрапила в полон. За різними джерелами, 27 полонених студентів і гімназистів були розстріляні більшовиками наступного дня. Перед стратою один із них, Григорій Піпський, за спогадами сучасників, заспівав гімн «Ще не вмерла Україна».

Військове значення бою під Крутами полягало в затримці наступу на Київ на кілька днів. Цей час дозволив уряду УНР завершити переговори з державами Четверного союзу, і 9 лютого 1918 року було підписано Брест-Литовський мирний договір, який визнав Українську Народну Республіку суб’єктом міжнародного права.

У березні 1918 року тіла загиблих студентів урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві. Бій під Крутами став символом самопожертви української молоді в боротьбі за державність та важливим елементом національної історичної пам’яті.

Пам’ятаємо героїв Крут — як воїнів, які свідомо стали на захист незалежної України.

« повернутися