#Живі, поки пам’ятаємо

Сьогодні, 4 січня, минає друга річниця від дня загибелі Олега Скакуна.

Народився 4 листопада 1991 року в селі Грибова. Він був молодшим сином у Тамари та Ігоря Скакунів і, як згадують односельці, це була “дитина від Бога”.

Добре вчився у школі, допомагав в домашній роботі, любив багато читати, особливо його захоплював духовний світ.

Навесні 2017 року Олег оздужився з хмельничанкою Анною, яку зустрів у Тернополі і покохав. А в листопаді 2017-го чоловік був призваний на строкову службу до армії.

Олег, якому завжди можна було довірити важливу справу і разом вирішувати проблеми, водночас був скромним. За все це його цінували і поважали.

Олег з дружиною мріяли про дітей. У неділю і свята відвідували храм всією сім’єю. У вільний час Олег читав духовну літературу.

4 березня 2022 р. Олег Скакун добровільно поповнив ряди Збройних сил України. Тиждень – навчання на полігоні у Львівській області, а звідти направили у військову частину у Чернівцях, що в підпорядкуванні Національної гвардії України.

Олег разом із побратимами стримував навали ворожого війська. Надійний і відповідальний, технічно грамотний, він був авторитетом і порадником воїнів мінометної роти оперативного призначення.

4 січня 2024 року старший солдат Олег Скакун загинув в районі Вербового Запорізької області під час виконання бойового завдання.

Сум і горе опанували разом з родиною все село, друзі, товариші, бо шанували й поважали його всі. Але особливо тяжка втрата для дружини Анни та матері, для яких він був опорою в житті.

Вічна та світла пам’ять Герою! Навіки в строю!