Коли туман стає обіймами Неба: троє Синів України отримали ордени посмертно…

Крижопільщину густо вкрив туман, немов до своїх нагород спустились з Небесного війська Герої. Родини стояли окутані білою сивиною, тримаючи в руках червоні троянди. Перенасичене вологою повітря гірким смутком осідало на присутніх.

Сьогодні, 10 грудня на Фонтанній площі забрались родини загиблих військовослужбовців, очільники громади, району та мешканці. Зібрались для того, аби вшанувати пам’ять загиблих військовослужбовців, а також отримати державні нагороди. Орденами “За мужність” ІІІ ступеня посмертно відзначать з гірким смутком в серці Воїнів — Петра Лубу, Геннадія Кудінова та Сергія Сапливого.

Захід розпочався хвилиною мовчання. У повній тиші монотонні удари метронома відміряли секунди, ніби серце країни забилося в унісон з серцями присутніх. Люди стояли, схиливши голови, тримаючи руку на серці – у цю мить не існувало жодних посад, статусів чи звань, була лише спільна біль і безмежна вдячність. Коли залунали перші ноти Гімну України, погляди піднялися до синьо-жовтого стяга: кожне слово співалося крізь сльози, як обіцянка перед тими, хто вже ніколи не повернеться додому.

Селищний голова Володимир Василишен звернувся до родин Героїв і всіх присутніх із слова́ми підтримки та вдячності. Він наголосив, що жодна нагорода й жодні людські слова не можуть заповнити прірву втрати, але біль кожної родини є спільним болем усієї громади, а державні відзнаки – це свідчення того, що Україна пам’ятає і завжди пам’ятатиме подвиг своїх захисників. У цю мить на очах у батьків, матерів, дружин і дітей читалося одне: вони віддали найдорожче, аби інші могли жити.

Далі пролунали життєві історії кожного Героя.

Петро Луба, уродженець села Красносілка 1986 року народження, виріс у рідному краї, навчався в місцевій школі, а згодом – у Крижопільській школі №1, багато років працював у ПП «Присяжнюк» та плекав любов до життя у серцях своїх двох доньок – Лілії та Іванни. Після мобілізації він служив гранатометником у механізованому підрозділі й загинув 12 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля села Крохмальне на Харківщині – до останнього подиху залишаючись вірним присязі та своїм побратимам.

Геннадій Кудінов народився 17 червня 1985 року в селі Мирне Запорізької області й до війни жив, як тисячі українців: працював, виховував синів, будував плани на майбутнє. Повномасштабне вторгнення змусило його сім’ю покинути рідний дім через загрозу окупації й шукати прихистку в Крижопільській громаді, але вже того ж року він добровільно став до лав оборони. Як старший стрілець-оператор механізованого підрозділу військової частини А4594, Геннадій до кінця залишався на фронті й загинув 9 лютого 2025 року при виконанні бойового завдання поблизу Андріївки на Донеччині, захищаючи землю, яка стала для його родини новою домівкою.

Сергій Сапливий, уродженець Крижополя 1991 року, пройшов свій шлях від місцевої школи №2 до навчання у Львівському національному аграрному університеті, працював на різних підприємствах, шукаючи себе та свою справу. У січні 2023 року він був призваний на службу й у військовій частині А4030 ніс відповідальну службу як водій-електрик бойової машини артилерійського підрозділу. Побратими згадують Сергія як дисциплінованого, сміливого та надійного друга, який ніколи не залишав товаришів у біді; 14 липня 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання поблизу Нової Січі на Сумщині, назавжди залишившись у строю небесного воїнства.

Почесні посмертні нагороди родинам Героїв вручили селищний голова Володимир Василишен, заступник начальника Тульчинської районної адміністрації Сергій Чепернатий та військовослужбовець РТЦК та СП майор Дмитро Тирса. У момент вручення орденів час, здавалося, сповільнився: у кожному погляді до нагороди, у кожному дотику до холодного металу читався невимовний біль і безмежна гордість за синів України.

Наприкінці заходу присутні поклали квіти до Алеї Пам’яті Героїв – троянди, що лежали на холодному камені, ставали мовчазним продовженням слів, яких нікому не вистачало, аби описати масштаб цієї втрати.