Став щитом для Батьківщини
Чорна звістка з фронту знову принесла в нашу громаду нестерпний біль і тишу, від якої стискається серце. Загинув наш земляк, мужній Захисник, вірний син України Іваніченко Євгеній Іванович. Йому було лише 29 років — вік, коли життя тільки розквітає, коли ще так багато не сказано, не зроблено, не прожито.
Він мав жити, любити, будувати плани на майбутнє, радіти кожному новому дню. Та жорстока війна безжально відібрала його життя. Забрала у рідних дорогу їм людину, а у всієї України — ще одного вірного Захисника.
Його життя було коротким, але подвиг — безсмертним. Він назавжди залишиться серед тих, хто став щитом для Батьківщини. Серед тих, кого ми згадуватимемо з болем і гордістю водночас.
Провести полеглого в останню путь прийшло дуже багато людей: рідні та близькі, представники Новоархангельської селищної ради, військовослужбовці, однокласники, сусіди, друзі, знайомі, односельці. На знак вдячності, шани і поваги присутні схиляли коліна в живому коридорі і устеляли дорогу, по якій рухався траурний кортеж, квітами.
Настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (с. Кам’янече) митрофорний протоієрей Степан Гринда, настоятель Свято-Миколаївського храму (с. Торговиця) протоієрей Василій Палюга, настоятель храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього (с. Перегонівка) отець Володимир провели обряд відспівування загиблого.
Поховали Героя 30 січня 2026 року на кладовищі в селі Кам’янече.
Новоархангельський селищний голова Юрій Павлович ШАМАНОВСЬКИЙ розповів про життєвий і бойовий шлях полеглого.
Народився Іваніченко Євгеній Іванович 6 квітня 1996 року в селі Синюха.
У 1999 році разом із родиною переїхав до села Кам’янече.
У 2013 році закінчив загальноосвітню школу. Тоді ж вступив до Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на спеціальність «Хореограф». Обрав цю професію за покликом душі, бо був надзвичайно творчою людиною: писав гарні вірші, мав хист до танців та інших видів мистецтва.
Та життя нерідко вносить свої корективи: освіта здобувається одна, а професійний шлях складається інший. Так і нашому землякові довелося працювати на різних роботах в місті Умань та за кордоном — в Польщі.
Однак Євгеній Іванович не скаржився на обставини. Він цінував кожну мить життя, був щирим, повним сил і надій, готовим завжди прийти на допомогу. Таким його пам’ятатимуть рідні, друзі, знайомі.
9 червня 2024 року наш земляк добровільно став на захист України. Він не шукав слави й не прагнув нагород. Просто не міг залишатися осторонь у важкий час боротьби за долю нашої держави. Замість спокійного життя обрав окопи, замість музики — гуркіт вибухів, замість тепла рідного дому — холод війни.
Бойовий шлях Євгенія Івановича проходив на Херсонщині, в 126 бригаді морської піхоти. Він мав звання сержанта, служив на посаді командира відділення. Потім був переведений на інший гарячий напрямок — Сумщину, де воював у складі 47 бригади.
На передовій він був надійним товаришем, людиною, на яку можна покластися в найскладнішу хвилину. Його серце билося в унісон із серцем держави, а любов до рідної землі була сильнішою за страх. До останнього подиху наш земляк залишався вірним присязі та Вітчизні.
20 грудня 2025 року під час проходження військової служби Євгеній Іванович отримав тяжкі опікові травми, несумісні з життям. Він був доставлений на лікування до Німеччини, в місто Любек. Всі сподівалися на диво, однак 14 січня 2026 року серце Героя зупинилося навіки.
У загиблого залишилися мама Вікторія Валеріївна, сестра Анастасія Іванівна, племінник Давид, вітчим Юрій Іванович, бабуся Ольга, дідусь Іван, дівчина Тетяна.
Зі словами скорботи до присутніх звернулися представник третього відділу Голованівського територіального районного центру комплектації та соціальної підтримки капітан Вадим Віталійович Чорний та отець Степан Гринда. Вадим Віталійович Чорний висловив рідним співчуття від Збройних Сил України і Міністерства оборони України. Ставши на одне коліно він, від імені Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, вручив матері Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з труни її сина. Це синьо-жовте знамено символізує державу, якій Євгеній Іванович служив вірно і до кінця. На честь нашого земляка пролунав трикратний стрілецький салют.
Неможливо змиритися з тим, що в 29 років людина стає лише світлиною на портреті, ім’ям у списку полеглих, болем у серці рідних. Цей біль не має терміну давності. Він залишається назавжди — у пекучих материнських сльозах, у незагойній душевній рані рідних і близьких, у тиші дому, де чекали і не дочекалися…
Схиляємо голови в глибокій скорботі разом із родиною полеглого. У цей важкий час уся Новоархангельська громада поруч з рідними і близькими — у молитві, у співчутті, у пам’яті. Ми розділяємо кожну сльозу, кожен зойк серця, бо це наша спільна рана.

Низько вклоняємося мамі за сина — патріота, воїна, Захисника.
Світла і вічна пам’ять нашому землякові Іваніченку Євгенію Івановичу.
Герою, який пішов у безсмертя в молодому віці.
Безмежна наша вдячність і шана за подвиг.

Слава Україні!

Героям слава!