Страшна, кривава війна з російськими окупантами триває, продовжуючи забирати життя справжніх Патріотів — тих, хто став у ряди Воїнів, аби дати відсіч агресору, відстояти свободу й зберегти незалежну Українську державу.

Сьогодні, 1 листопада, зі сльозами на очах, із болем і сумом, навколішки, з квітами й Державними Прапорами, Іллінецька громада зустрічала на рідній землі й проводжала в останню дорогу Захисника України ВІТАЛІЯ ІВАНОВИЧА АНДРІЄНКА — мужнього воїна, який до останнього подиху стояв за мир і майбутнє нашої держави.

Віталій народився 10 травня 1980 року в селі Пархомівка у дружній багатодітній родині Галини Іванівни та Івана Семеновича Андрієнків. У їхньому домі завжди панували любов, взаємоповага й працьовитість — ті чесноти, які Віталій проніс крізь усе своє життя.

Після закінчення школи працював у колгоспі, згодом — у лісгоспі, певний час — різноробочим у товаристві «Мінералгруп». Не цурався ніякої роботи, брався за найважчі завдання. Був людиною простою, щирою, із великим серцем — завжди готовим допомогти й підтримати. Попри непрості життєві обставини, залишався турботливим, відповідальним батьком для своєї донечки Карини, яку безмежно любив і заради якої жив і працював.

У листопаді 2024 року Віталія мобілізували до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем-снайпером механізованого відділення 1-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Магура». Побратими знали його під позивним «АНДРЕ» — мужнього, витриманого, відповідального.

25 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нікольський Суджанського району Курської області російської федерації зв’язок із Воїном обірвався. Сім місяців Віталій Іванович вважався зниклим безвісти. 23 жовтня його матері надійшла страшна звістка — підтвердження, що її син загинув.

Віддати шану Герою, провести його в останню земну путь прийшли рідні, друзі, сусіди, побратими, представники влади, жителі Жаданівського та Хрінівського старостинських округів.

Перед похованням Воїн востаннє побував у рідній оселі в селі Жадани, де проживав вже у дорослому віці. Настоятель церкви Святителя Миколая, благочинний Іллінецького благочиння Православної Церкви України отець Ярослав відправив чин похорону та помолився за упокій його душі.

Траурний мітинг відбувся на кладовищі в селі Пархомівка.

Слова скорботи та щирі співчуття матері Галині Іванівні, братам, сестрам і рідним загиблого Воїна висловив Іллінецький міський голова Володимир Ящук:
«Сьогодні ми прощаємося з Героєм Іллінеччини, Героєм України — славним сином нашої держави Віталієм Андрієнком. Щоб боронити рідну землю, вигнати окупантів і вибороти мир для нас і наших дітей, він узяв до рук зброю і щодня разом із побратимами наближав Перемогу. Завдяки таким патріотам, як Віталій, над нашою Іллінеччиною мирне небо. Його мужність і відданість — приклад для кожного. Хай світла пам’ять про Віталія Андрієнка назавжди живе в серцях іллінчан. Слава Україні! Слава її Героям!».

Зі словами скорботи та теплими спогадами до родини звернулася вчителька Героя Ганна Кучковська:
«Сьогодні ми проводжаємо “на щиті” гарну, працьовиту людину — нашого Віталія. Рідні, друзі, знайомі, односельці знали й називали його – Міша, Мішка. Йому подобалось це ім’я, так він у дитинстві підписував зошити. Ставши дорослим, Мишко допомагав не лише родині, а всім, хто звертався до нього з будь-яким проханням. У нього був коник, його вірний друг, й разом вони безвідмовно допомагали односельцям. Ми вдячні Мишкові за кожний день, який він захищав нашу землю, за його подвиг, за його жертву. Він залишиться нашим Ангелом-Охоронцем вже на небесах».

Слова співчуття та вдячності матері й родині висловила також староста Хрінівського старостинського округу Наталія Стойко, подякувавши за сина, який чесно і відважно виконав свій обов’язок перед Батьківщиною:
«Нам боляче прощатися з Віталієм. Він був доброю, порядною людиною, завжди готовою допомогти. Висловлюю щирі співчуття від себе і всіх жителів Хрінівської та Пархомівської громад. Ми пам’ятатимемо Віталія як справжнього Героя».

Від спілки учасників АТО та ветеранів бойових дій до рідних звернулася волонтер Оксана Попик:
«Ми розділяємо з вами біль цієї тяжкої втрати. Низько схиляємо голови перед подвигом і мужністю Віталія, який не шкодуючи себе, боронив нас і нашу Україну. Нехай Господь дарує сили родині пережити це горе, а всім нам — мудрість, щоб цінувати й підтримувати наших воїнів. Вічна і світла пам’ять Віталію Андрієнку».

Присутні вшанували памʼять Віталія Андрієнка та усіх полеглих воїнів хвилиною мовчання. Сльози на очах, біль у серцях, тиша, що пронизує до глибини душі…

Захисника України поховали зі всіма військовими почестями. У мить прощання лунав Державний Гімн України, почесна варта здійснила військовий салют пошани. Державний Прапор, що огортав труну, військові передали матері — як символ мужності, честі та відданості сина Україні.

Вічна пам’ять і низький уклін Тобі, Воїне-захиснику України.
Дякуємо за жертовність, мужність і патріотизм.

Герої не вмирають! Вони продовжують жити в наших серцях, у нашій пам’яті, а їхні імена закарбовуються на скрижалях історії України.