Сьогодні минає два роки, як перестало битися серце Героя — Петра Володимировича Білявського.

27 січня 2024 року у Харкові обірвалося життя Петра Білявського — молодшого сержанта Збройних Сил України.
Петро Білявський народився 25 травня 1987 року. Його життєвий шлях був непростим, але сповненим любові до рідних, працелюбності та вірності своїй Батьківщині. У рік після народження Петра його родина переїхала до мальовничого села Нетечинці на Віньковеччині. Саме тут пройшли його безтурботні дитячі роки та юність. Петро ріс у багатодітній сім’ї, де був другим із п’яти дітей. Родина Білявських виховувала чотирьох синів і одну доньку, троє з яких згодом пішли захищати Україну від окупанта.

Змалку Петро був дуже чуйним і відповідальним хлопцем. Щоб допомогти рідним, після закінчення школи він вступив до Хмельницького вищого професійного училища № 4, де здобув професію маляра-штукатура. Після навчання Петро відслужив два роки строкової служби. Повернувшись додому, він не сидів без діла — працював на різних роботах, їздив за кордон на заробітки, щоб підтримати батьків і молодших братів та сестру.
Петро знайшов своє щастя – зустрів свою кохану Юлію, з якою жив у селі Слобідка Охрімовецька. Разом вони створили сім’ю, а через три роки у подружжя народилася донька Олександра. До війни він працював у ТОВ “Агрофірма Прогрес-В” працівником із комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва.

Однак, 15 березня 2022 року він був мобілізований 9 відділом Хмельницького РТЦК та СП. Спершу служив танкістом, але через отриману контузію був переведений на посаду кухаря у взводі матеріального забезпечення. Петро, навіть перебуваючи в тилу, залишався невтомним працівником і підтримкою для своїх побратимів. Він розумів, що на кожному фронті — чи то бойовому, чи тиловому — його зусилля є вагомим внеском у спільну перемогу.
На жаль, 27 січня 2024 року життя Петра обірвалося у 22-й міській лікарні Харкова.

Петро Білявський став тим, хто захищав наш дім, наше мирне небо та наше майбутнє. Його життя — це приклад справжнього служіння людям і країні, а його смерть — це біль для кожного, хто знав його чи просто чув про нього.
Вічна пам’ять і слава Герою! #Герої_Віньковеччини