🇺🇦🇺🇦 Сьогодні наша громада провела в останню земну дорогу Героя — Віталія Олександровича Жакуна.
Воїна, сина, брата, нашого земляка із села Залужжя, який віддав своє життя за Україну.
Це був день тиші, яку не могли розірвати навіть дзвони. День, коли вся громада стояла навколішках, проводжаючи свого Захисника. Прапори, квіти, лампадки — і нескінченний людський біль, що заповнив кожен метр дороги, якою Віталій востаннє повернувся додому.
Він загинув 4 лютого 2024 року біля Роботиного на Запоріжжі, виконуючи бойове завдання. Там, де вирішується доля країни. Там, де народжуються справжні Герої.
Сьогодні особливо стискалося серце, коли всі погляди були звернені до його мами — Марії Василівни. Сильної, гідної, незламної жінки. Вона стояла, тримаючи в собі океан болю, але з гідністю матері Героя. Її тиша кричала гучніше за будь-які слова. Поруч — сестра Оксана, рідні, побратими… усі, кого об’єднав один біль — втрата Віталія.
Ми ховали не просто солдата.
Ми ховали частину нашої громади.
Ми прощалися з людиною, яка обрала не сховатись, а стати між злом і своїм народом.
Віталій Жакун виконав свою присягу до останнього подиху. Він залишився на позиції до кінця — як справжній воїн України.
Низький уклін тобі, Герою.
Вічна памʼять.
Вічна слава.
Ти повернувся додому на щиті — і тепер навіки залишишся в серцях свого народу.
Герої не вмирають. Вони стають світлом для живих.