Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує жертв Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. Нині цей День пам’яті припадає на 22 листопада.
Сьогодні, у переддень цієї дати, у Нехворощі колективи сільської ради, ліцею, відділу освіти, БДЮТ, ЦПМСД та небайдужі громадяни прийшли до пам’ятного знаку жертвам Голодомору, аби вшанувати земляків, померлих у 1932-1933 роках внаслідок злочинної політики тодішнього більшовицького уряду, покласти квіти і схилити голови у скорботі.
Відкрила захід директорка сільського Будинку культури Ірина Дяченко. Потім перед присутніми виступила заступниця голови громади Зоя Короленко, яка відзначила важливість цього Дня, щоб жахлива сторінка української історії не забулася, не стерлася з пам’яті нових поколінь і не повторилася. Навела кілька фактів з того періоду безпосередньо у Нехворощі, назвавши страшну цифру: лише у червні 1933-го в нашому селі загинули від недоїдання понад 700 людей!
Ірина Дяченко продовжила мітинг, розлого переповівши спогади киянки про діяльність мережі «Торгсин», де в обмін на продукти і фактично за безцінь населення мусило здавати різні цінності: золоті та срібні прикраси, картини, ікони тощо.
Але, якщо дотримуватися історичної точності, то слід зазначити, що згадана мережа діяла тільки у містах і обслуговувала переважно міське населення, яке порівняно з селянами значно менше відчувало нестачу продуктів, і завдяки «Торгсину» могло врятуватись від голодної смерті. На території ж Нехворощанського району цієї мережі, звісно, не було, бо селяни не мали ніяких коштовностей, тим паче із золота-срібла.
А що було в наших селах? Тут не тільки забороняли будь-який обмін речей на продукти, а й базарну торгівлю та навіть завезення товарів повсякденного вжитку в магазини – як покарання «іменем закону» за «невиконання плану хлібозаготівель». Були примусові та нереальні завдання «до кожного двору» щодо хлібоздачі. Були комсомольські «буксирні бригади» та «хлібні загони», які насильно відбирали в людей не тільки зерно, а й інші харчі, не кажучи вже хоч про якісь матеріальні цінності. Виносили з хати навіть одежу, вишиті рушники, хустки, діставали зі скринь полотно, нерідко забирали й хату, покидаючи сім’ї напризволяще. Були масові безіменні поховання у братських могилах, які потім зрівняли з землею, і сувора довготривала заборона згадувати штучно створений компартійною владою голод.
Лише через пів століття після тієї трагедії почали обережно про неї говорити, а через шість десятиліть вдалося записати кілька гірких спогадів нехворощан, шедіївців, лівенчан, маячківців, соколовобалківців. Напевне, ці спогади й повинні звучати під час таких мітингів-реквієм, у хвилини вшанування односельців попередніх поколінь. Бо дотепер свідки більшовицького злочину відійшли у Засвіти і вже самі нічого нам не розкажуть, навіки забравши з собою свій біль, свої гіркі спомини про ту страшну трагедію, яку їм довелось пережити тут, на цій землі, де зараз ходимо й ми – їхні нащадки…
На знак вшанування жертв цієї трагедії учасники мітингу піднесли до Хреста Пам’яті букетики осінніх квітів. Запалили у його підніжжя свічку. Поклали кілька колосків – символ неспокутаного гріха перед невинно убитими голодом, та символ незгасної скорботи за жертвами страшного лиха, що прокотилося і в нашому краї 92 роки тому…
Насамкінець Ірина Володимирівна запросила присутніх завтра, 22 листопада, о 16:00 год. долучитися до загальнонаціональної Хвилини мовчання та Всеукраїнської акції «Запали свічку» – за упокій наших пращурів, померлих у 1932-1933 роках.
Олександр ЗІНЧЕНКО,
пресслужба громади