Архітектурна пам’ятка національного значення, культурна спадщина нашої громади, місце сили та відновлення – церква Зіслання Святого Духа у Верхній Рожанці

Села Нижня та Верхня Рожанка згадуються в архівних документах з 1574 року. Власницею земельних та лісових маєтків тоді була Теофілія Острозька; пізніше, в ХІХ ст. – Станіслав Потоцький.

Ймовірна, перша дерев’яна церква збудована у Верхній Рожанці була зруйнована через набіги татар. Відомо також, що попередня церква Різдва Богородиці стояла трохи далі на території подвір’я; на цьому місці в XVIII ст. була поставлена каплиця, яка збереглася дотепер і має назву Різдва Пресвятої Богородиці (каплицю відреставрували у 2014 році).

Нову дерев’яну церкву Зіслання Святого Духа було зведено у 1804 році архітектором із села Хітар Михайлом Биленем. Про дату її побудови свідчить різьблений напис польською мовою справа від головних дверей: «Cerkiew zbudowana 9 juny 1804». Правда, в документі 1810 року сказано, що церква neorestauratum, тобто відновлена. У тому ж році її посвятив львівський єпископ Микола Скородинський. Як зазначено в акті візитації 1828 року, при церкві не було окремої дзвіниці, а дзвони розташовувалися у верху над бабинцем¹¹. Нова окрема дзвіниця збудована 1877 майстром Андрієм Галадієм, про що свідчить різьблений напис на одвірку дверей: «Сію колокольню издержками громадскими за радою оѡтца Григориа Гуменного їереѧ поклавъ Андрей Галадѣй», а над дверими дата: «Совружено юніа Р. Б. 1877». У 1891 році було проведено відновлення і помалювання храму, реставрацію і заміну ґонтового покриття було здійснено у 1969 та 1977 роках.

Церква розташована в центрі села на підвищенні правого берега річки Рожанки. Зведена зі смерекових брусів на таких же смерекових підвалинах. Тризрубна – до ширшої нави прилягають рівноширокі вівтар та бабинець. У 1891 році по обох сторонах вівтаря зведені прямокутні ризниці. Над навою здіймається високий верх, що складається з одного четверика і двох восьмериків, над вівтарем – верх з одного четверика й одного восьмерика, а над бабинцем – два четверики. Увінчані верхи восьмибічними наметами, завершеними маківками. Церкву оперізує широке піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів. Стіни підопасання відкриті, а надопасання і верхів кожуховані ґонтами. Ґонтами вкриті і всі дахи та піддашшя. Всередині всі простори розкриті вверх. Вівтар відділяє від нави чотириярусний різьблений і золочений іконостас 1891 року, виготовлений різьбарем Генріхом Гайхе, ікони якого належать пензлю маляра Юліяна Залуського. Намісна ікона Богоматері має авторський підпис: «Юліян Залусскій 1891». Стіни церкви вкривають його ж олійні розписи, відновлені 1969 року. На парапеті хорів поміщена писана таблиця про малювання церкви: «… помальована олійними красками новимъ иконостасом украшена церковъ р. 1891 трудами і заходомъ Вс. О. Владимира Галиновского пароха містцевого через арт. маляра Юліяна Залуского и рѣзьбара Генрика Гейхая з складок скарбони церковной и братской и офирами поодиноких парафіан (перелік)». Живописні композиції намальовані на полотні, набитому на зруб.

У радянський час церква була зачинена. У 1987 році рішенням Львівської обласної ради передана у власність релігійній громаді. Тоді церква була відновлена, відремонтована, стіни та стелі розписані.

Сьогодні це архітектурна пам’ятка національного значення. Богослужіння у церкві відбуваються у День храмового свята та на Різдво Богородиці, в також заупокійливі Богослужіння. Сюди у різний період приїжджають паломники з різних куточків України, щоб помилитися, поговорити з Богом, побути у святому місті та віднайти душевний спокій.

#стежками_історії
Автор фото – Pawlo Sahan