БАТЬКО З СИНОМ СТАЛИ ПОБРАТИМАМИ

28-річний Дмитро родом із Корецького району, що на Рівненщині. До війни не мав стосунку до армії – строкової служби не проходив, займався підприємницькою діяльністю. Жив звичним життям, створив сім’ю, разом із дружиною виховував сина, котрому наразі 5 років.

Та все змінилось після того, як його батько добровольцем пішов до Збройних Сил України.
– Спершу до війська пішов мій тато – Сергій Аркадійович. Я залишився в родині за старшого. Але внутрішньо розумів: це лише питання часу.
У серпні минулого року я підписав контракт із 23 інженерно-позиційним полком Командування Сил підтримки Збройних Сил України, де проходить службу батько. Так ми з татом стали побратимами. Служимо в одному батальйоні, хоч і в різних підрозділах, – розповідає солдат Дмитро.

Після підписання контракту на військовослужбовця чекало навчання в одному із навчальних центрів ЗСУ. А вже у жовтні – бойові завдання на Сході.

– У перші дні було страшно. Я відповідав за встановлення тетраедрів, перевезення та встановлення єгози та малопомітних перешкод. Постійно працювала ворожа артилерія. Бували моменти, коли доводилося самому вивозити поранених, – згадує солдат.

Минав час. Дмитро набирався досвіду, загартовувався, ставав сильнішим: і тілом, і духом. Він став тим, на кого завжди можна покластися. Побратими цінують його за це і нині.

У січні 2025 року він вперше запланував зустріч із батьком, якого не бачив ще з червня, коли той підтримував його під час проходження медкомісії перед укладанням контракту.

Сергій Аркадійович був на тому ж напрямку, що Дмитро. Тож чоловіки хотіли скористатися нагодою й хоча б на годину побачитися. Але їхня зустріч не відбулося.
– Я не доїхав… Під час бойового завдання в мене влетів дрон. Контузія, – розповідає Дмитро.

Це була не єдина зустріч з ворожими дронами. Їх було багато. Але зазвичай Дмитро встигав вчасно відреагувати.
– Травень 2025-го року запамʼятається на все життя. Це була субота. Повертався з виконання. І тоді теж вдалося збити дрон.
У понеділок вечором я мав їхати у відпустку. Та ще перед світанком — знову на рубіж.
І там нас знов-таки засік ворожий дрон. Ми відстрілювались. Але в якийсь момент він влучив у кабіну нашого транспорту… Стеля та моє водійське сидіння прогоріло, – згадує солдат.

Дмитро отримав численні поранення. Погруддя, спина, права сторона тіла — все було посічене уламками. Лікарі й досі не змогли дістати всі осколки. Та найбільше постраждала нога.

– Пам’ятаю, як наклали джгут на ногу. В наслідок нападу я отримав серйозну травму стопи. Пам’ятаю, як по дорозі до стабпункту не раз втрачав свідомість, – каже Дмитро.

Потім — шпиталі. Один за одним. Саме там і відбулася довгоочікувана зустріч із батьком-побратимом. А ще дружина не раз приїздила до пораненого чоловіка . Одного разу — привезла сина і це було велике свято для Дмитра.

– Ми були разом дві доби. Я був щасливий, маю змогу бачити й чути найрідніших. Вони – найцінніше, що в мене є. Я щасливий, що живий і понад усе мрію про Перемогу та про закінчення цієї війни, – говорить Дмитро, перебуваючи в одному із лікувальних закладів.

Попереду у захисника тривалий шлях відновлення. Уже зроблено 11 операцій. Заплановано ще. Також попереду тривале лікування та реабілітації. Але Дмитро тримається і не втрачає надії.

– Я не з тих, хто буде здаватися. Знаєте, у мене в палаті лежав військово-полонений. Він розповідав про ті всі тортури і знущання. Навіть в останній день полону рускі перебивали нашим руки і ноги, щоб ті їх запам’ятали.

Ми теж маємо засвоїти цей урок, запам’ятати і ніколи не пробачити. Ми вільний народ. І ніхто й ніколи не буде над нами панувати, – впевнено каже військовий.

Дмитро – один із тих українців, які стали до зброї не через наказ, а через любов. Любов до Батьківщини. До родини. До життя.

Його історія – ще одне свідчення незламності українських захисників, які щодня платять високу ціну за наше сьогодення і майбутнє.

То ж цінуйте, українці, тих,
хто став на захист Вас і України.

Пишаємось своїм побратимом. Бажаємо Дмитрові міцного здоров’я, якнайшвидшого одужання, Перемоги і здійснення всіх мрій.
Честь! Шана! Повага! 🫡

Служба звʼязків з громадськістю
23 інженерно-позиційний полк