20 серпня Верховна Рада України прийняла ключовий Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (реєстр. № 8371), що має на меті зміцнення національної безпеки та захист суверенітету. Цей важливий документ підтримали 265 народних обранців, демонструючи консолідовану позицію щодо захисту державності від зовнішніх впливів, зокрема у релігійній сфері.

Законодавче рішення ґрунтується на усвідомленні того, що Російська православна церква (РПЦ) є не просто релігійною інституцією, а ідеологічним інструментом держави-агресора, активно залученим до військових злочинів та злочинів проти людяності. Її діяльність на території України визнана неприпустимою та забороняється з огляду на загрози, що вона несе для українського суспільства та безпеки. Зокрема, міжнародні інституції, як-от Парламент Естонії, вже визнали її терористичною організацією.

Відповідно до положень нового Закону, релігійні організації, що мають зв’язки з Російською православною церквою, зобов’язані вийти з її складу. Процедура такого виходу чітко регламентована та надає широкі можливості для релігійних спільнот. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) відіграє ключову роль у цьому процесі, проводячи дослідження для встановлення факту входження тієї чи іншої релігійної організації до структури РПЦ. У разі встановлення такого факту, ДЕСС скеровує припис із вимогою розірвати зв’язки, наприклад, вийти зі складу керівних органів РПЦ, як-от її Синоду чи Архієрейського Собору.

Важливо розуміти, що ухвалення цього закону не означає автоматичної заборони Української Православної Церкви (УПЦ), незважаючи на попередні експертизи ДЕСС, які вказували на її входження до складу РПЦ. Закон чітко розмежовує заборону діяльності РПЦ як іноземної релігійної організації, чий центр знаходиться в країні-агресора, та застосування процедури щодо афілійованих з нею структур. Після отримання припису від ДЕСС, ці організації матимуть можливість розірвати свої зв’язки з Московським патріархатом, що дозволить їм продовжити свою діяльність відповідно до українського законодавства.

У разі невиконання припису, ДЕСС звертатиметься до суду, і лише суд, як у будь-якій демократичній країні, прийматиме остаточне рішення щодо припинення діяльності релігійної організації. Деякі коментатори хибно трактують, ніби цей закон фактично забороняє УПЦ через згадку про неї у статуті РПЦ, яку Московський патріархат навряд чи виключить. Проте, уважне прочитання документа розвіює ці побоювання. Закон передбачає, що положення про згадку в статуті не застосовується, якщо члени керівних органів РПЦ публічно заявляють про свій вихід та розривають зв’язки.

ДЕСС ще у червні 2023 року надала чіткі рекомендації, як УПЦ може продемонструвати свою незалежність та уникнути входження до складу РПЦ: оприлюднити офіційний документ про вихід УПЦ зі всіма її єпархіями та установами зі складу РПЦ; надіслати заяви про вихід єпископату та кліриків УПЦ, що входять до складу єпископату РПЦ, з її керівних органів та оприлюднити ці заяви; а також офіційно повідомити Помісні Православні Церкви світу про вихід УПЦ зі складу РПЦ.

Україна не вимагає від УПЦ відмови від віровчення Православної Церкви, зміни літургійних практик, мови богослужіння чи календарної реформи. Єдина вимога, на якій наполягає закон, – це розірвання зв’язків з РПЦ, яка відкрито виступає учасником агресії проти України, оголосивши навіть так звану “священну війну”. Історія знає приклади, коли церкви змінювали свою назву та структуру, щоб відмежуватися від держави-ворога, як це зробила Англіканська церква в США, перейменувавшись на Протестантську єпископальну церкву в США, щоб підкреслити розрив зв’язків з бастіоном ворога.

Українська влада має не менше підстав для обмеження підривної діяльності РПЦ на території України, ніж європейські країни для своїх обмежень, наприклад, заборона на носіння бурки чи будівництво мінаретів. Таким чином, Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» переслідує легітимну мету – недопущення підривної діяльності РПЦ в Україні.

Російська Православна Церква стала запеклим ворогом не лише української державності, але й релігійної свободи. З моменту вторгнення у 2014 році, РПЦ виправдала вбивства близько 50 священиків, а окупанти повністю або частково зруйнували понад 630 культових споруд та місць поклоніння. На тимчасово окупованих територіях фактично лише РПЦ може вільно діяти, захоплюючи культові споруди та переслідуючи віруючих інших конфесій. Цей закон є життєво необхідним для демократичного суспільства, оскільки він захищає конституційний лад, громадську безпеку та основоположні свободи, слідуючи демократичній процедурі та не обтяжуючи совість віруючих, адже підпорядкування Московському патріархату не є складовою вчення православної церкви.

Закон не спрямований на заборону будь-якої діючої церкви в Україні. Він лише не допускає підпорядкування релігійних організацій центрам, що мають на меті знищення української державності, культури та ідентичності. Примітно, що зв’язки з центрами в країні-агресорі вже розірвали Старообрядницька Церква та Істинно-Православна Церква. Україна завжди пишалася досягненнями у сфері релігійної свободи, не маючи заборонених церков чи зачинених храмів. Російське вторгнення, в якому взяла активну участь РПЦ, змусило нашу країну захистити себе від зловживання і маніпуляції релігією з боку держави-агресора.

Так, 11 квітня 2024 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) заявила, що жодна організація – світська або релігійна – центр якої знаходиться в державі-агресорі, не може діяти в Україні. 16 серпня 2024 року на зустрічі з Президентом України члени ВРЦіРО підтвердили свою позицію і підтримали курс Президента на духовну незалежність країни. Водночас вони підкреслили, що навіть в умовах жорстокої кровопролитної війни в Україні пошановується релігійна свобода, яка не зазнає утисків.

Цю позицію підтверджують і соціологічні опитування. Згідно з дослідженнями Центру Разумкова, більшість респондентів відповіли, що в Україні існує свобода совісті. Також, майже 60% опитаних заявили, що відносини між віруючими різних конфесій є нормальними, та лише 4% відповіли – що конфліктними. За останній звіт Pew Research Center (5 березня 2024 року) Україна демонструє кращі показники за індексом державних релігійних обмежень не лише порівняно із пострадянськими країнами, але й із 6 західноєвропейськими демократіями.

Отже, цей закон не є забороною Української Православної Церкви. Він лише не дозволяє підпорядкованість релігійних організацій на території України Російській Церкві, яка проголосила “священну війну” проти України, забезпечуючи справжню релігійну свободу та національну безпеку.

_________________________________________________________________________________________________