Війна не обирає. Вона приходить несподівано, забираючи найцінніше. Вона проникає в оселі, залишаючи по собі порожнечу та тишу, яка звучить гучніше за будь-які вибухи.

Євгеній Хромець жив життям, сповненим любові та відданості. Його дитячі долоні, що тягнулися до нього з довірою, його дружина, для якої він був надійною опорою, його батьки, які пишалися сином – все це складало його світ. Він жив просто і чесно, як живуть ті, кого війна забирає найчастіше.

Він не прагнув слави чи героїзму. Його покликанням стало одягнути форму захисника і стояти на межі між життям і смертю, між безпекою дому та небезпекою війни. Кожен його день був кроком уперед, щоб захистити інших від темряви.

16 липня 2025 року війна завдала чергового удару, забравши життя чоловіка, батька, сина. Зник голос, що читав казки, зникли руки, що обіймали дітей, зник погляд, що дарував спокій. Залишилися лише сльози й нескінченна порожнеча.

Євгеній Хромець став Героєм не в мить своєї смерті, а в кожен день, коли обирав захищати Батьківщину, а не ховатися. Його подвиг – це щоденний вибір на користь життя інших.

Герої не вмирають. Вони стають частиною нашого серця, джерелом сили нашої пам’яті. Вічна пам’ять Захиснику України 🕯️