Кожне порушення повітряного простору коштує Росії незначну суму в паливі, тоді як реакція НАТО обходиться в мільйони доларів на вильоти винищувачів та термінові засідання. Однак, найбільш суттєвими є втрати альянсу в плані авторитету, коли його союзники демонструють слабкість та нерішучість перед обличчям російських загроз. Таку думку висловив оглядач видання New York Post Ендрю Чахоян.

“Москва продовжує ставити Захід перед вибором: діяти або здатися. І щоразу, коли Захід вагається, її блеф стає все важче розпізнати. Російські літаки не бомбили Таллінн; безпілотники над Польщею не несли боєзапасу. Вторгнення над Данією і поблизу Аляски оповиті туманом правдоподібного заперечення – достатньо серйозного, щоб підняти винищувачі, але достатньо неоднозначного, щоб уникнути наслідків. І саме в цьому суть. Москва веде проти Заходу війну іншого типу. Не таку, як та, яку вона розпочала в Україні”, – підкреслив автор матеріалу. Згідно з аналізом, метою таких провокацій є виявлення слабких місць у реакції НАТО.

Чахоян зазначає, що Кремль застосовує рефлекторний контроль у великому масштабі, прагнучи примусити противників до самоізоляції, перш ніж вони завдадуть шкоди собі. Росія не зацікавлена у прямому військовому зіткненні, але прагне підірвати колективну здатність Заходу до мислення, дій та організації оборони. Безпілотники та літаки, хоч і є потенційною зброєю, в небі НАТО слугують паливом для іншого типу війни, в якій Москва вважає себе переможцем. Це яскраво демонструє нову стратегію Росії у протистоянні з колективною безпекою.

Варто зазначити, що РФ не має реалістичних шансів на перемогу над НАТО у відкритому військовому конфлікті, враховуючи її дії в Україні. Як зазначав президент США Дональд Трамп, війна в Україні, країні, що значно менша за Росію, затягнулася на три з половиною роки, що свідчить про неефективність російської військової потуги. Росія прагне досягти своїх цілей на Заході шляхом послаблення інститутів ЄС, руйнування трансатлантичної солідарності та дискредитації гарантій НАТО, а не прямою агресією. Їй не потрібно стріляти, якщо вона зможе переконати європейців у безглуздості захисту.

Згідно зі статистикою Gallup, лише 32% росіян та 41% американців готові воювати за свою країну, тоді як в Україні цей показник становить 62%. Середній показник по ЄС – лише 32%. Це свідчить про вразливість Заходу на психологічному рівні. Слабким місцем НАТО є політична згуртованість, особливо щодо статті 5. Дискредитація цієї гарантії взаємної оборони може призвести до розпаду альянсу.

Термін “гібридна війна” не повною мірою відображає складність ситуації. Кожне порушення повітряного простору, яке зустрічає лише засудження, а не рішучі дії, надає Москві бажаний результат. Росія сподівається виграти психологічну, політичну та інформаційну війну, тоді як Захід фактично уникає участі в цьому протистоянні. Провокації проти сусідів покликані зміцнити наратив про боротьбу Росії проти ворожого Заходу, що виправдовує реальну війну в Україні та дозволяє Путіну перетворити невдалу інвазію на героїчний опір.

Відновлення миру силою є єдиним життєздатним шляхом, проте вільний світ продовжує шукати інші рішення. Звернення Польщі до статті 4 та публічні заяви Трампа можуть свідчити про певні зрушення, але вирішальне значення матимуть не слова, а конкретні дії.

Можлива війна між Росією і НАТО – що пишуть західні ЗМІ

Раніше видання The New York Times аналізувало сценарії нападу Росії на НАТО після України. Зазначається, що Москва протягом багатьох років випробовувала оборону НАТО через саботаж, кібератаки та дезінформацію, але зараз вдається до більш нахабних методів. Історик Ніал Фергюсон зазначає, що хоча Вільнюс і Варшава усвідомлюють свою наступну чергу, переконати західне населення в уразливості НАТО надзвичайно складно, особливо коли американці вже втратили пильність.

CNN вказало на три основні небезпеки гібридної війни Путіна проти Європи. За словами оглядача видання, Москва активізувала гібридну агресію проти Європи невдовзі після візиту Путіна до Китаю. Ці атаки, навмисні чи випадкові, створюють для пересічних європейців відчуття ціни за постійну підтримку України їхніми урядами. Європа стикається з новими, дорогими викликами, для яких немає простого винуватця чи швидкого рішення. Ця нова стратегія Росії ставить під сумнів стабільність Європи.