Сумна звістка сколихнула Ковельську громаду: відійшов у вічність ще один захисник України, Василь Тарасюк. Цього дня громада зібралася, щоб вшанувати пам’ять полеглого Героя Василя Тарасюка, чиє життя обірвалося на захисті Батьківщини.

Василь Миколайович Тарасюк народився 12 січня 1984 року в мальовничому селі Буцинь. Його шкільні роки пройшли у місцевій школі, а професійну освіту він здобував у Старовижівському ПТУ, де опанував фах слюсаря-механіка. Згодом, прагнучи більшого, він продовжив навчання у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі, ставши техніка-механізатором. Василь був відомий як талановитий фахівець на станції техобслуговування, людина, яка повністю віддавалася своїй справі.

Життєвий шлях Василя був позначений ранньою втратою батька, що змусило його з юних років взяти на себе відповідальність за добробут мами та сестри. Він завжди був надійним другом, готовим прийти на допомогу, особливо коли справа стосувалася ремонту автомобілів – його справжньої пристрасті.

Доленосна зустріч з майбутньою дружиною Валентиною відбулася у 2006 році на весіллі товариша. Їхнє кохання розквітло, і вже за рік вони створили міцну сім’ю, оселившись у затишному Ковелі. Богом їм було даровано двоє чудових дітей: син Олександр, якому нині 17 років, та 9-річна красуня-донька Анастасія. Це була звичайна, щаслива родина, яка ділила як повсякденні турботи, так і щирі радощі. Валентина працювала на станції юних натуралістів, а Василь продовжував вдосконалювати свої навички на СТО у Старій Вижівці. Вони будували спільні мрії та плекали плани на майбутнє.

На жаль, мирне життя було перервано мобілізацією у травні 2024 року. Після інтенсивних навчань на Львівщині, Василь став стрільцем-снайпером у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Його бойовий шлях проліг на найгарячіший, Покровський напрямок, де щодня тривали запеклі бої.

23 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Прогрес на Донеччині, обірвалося життя Василя Тарасюка. Понад рік його вважали зниклим безвісти. Весь цей час рідні, особливо дружина Валентина, з надією чекали на повернення чоловіка. Вона мріяла побачити, як син Олександр піде батьківськими стопами, як ростиме їхня донечка. Але доля розпорядилася жорстоко.

У вересні 2025 року, після тривалої ДНК-експертизи, було остаточно підтверджено найстрашніше: Василь Тарасюк загинув, захищаючи нашу землю. Його героїчний вчинок навіки залишиться в пам’яті українців.

Міський голова Ігор Чайка висловив глибокі співчуття родині полеглого воїна: дружині Валентині, дітям Олександру та Анастасії, мамі Галині Миколаївні та сестрі Наталії з родиною. «Ми схиляємо голови у скорботі за нашим земляком Василем Тарасюком. Він віддав життя заради свободи України, заради майбутнього своїх дітей та всієї країни. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті громади», — наголосив мер, вшановуючи подвиг героя.

Поховали Василя Тарасюка з усіма військовими почестями на Алеї Героїв міського кладовища. Його пам’ять житиме вічно.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України.