28 липня Україна вперше відзначає День вшанування пам’яті захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні. Ця пам’ятна дата пов’язана з трагічними подіями 2022 року — обстрілом табору українських військовополонених в Оленівці на Донеччині. Історія свідчить, що ворог, йдучи кривавими стежками минулого, зокрема Другої світової війни, продовжує подібні жорстокі дії. Саме 28 липня 1943 року урочище «Морозівське» стало місцем страти 22 жителів Богуславщини, які виступали проти окупаційної влади. Серед закатованих був і приклад незламності юної Марини Гризун із Мисайлівки, яку понад два тижні піддавали нелюдським тортурам у нацистській катівні. Перед самою стратою, власною кров’ю, вона залишила на стіні пронизливе свідчення: «Мене, Марину Гризун, фашисти убили 28 липня 1943 року…».

Цього дня, на виконання наказу Міністерства культури та інформаційної політики № 348 від 15 травня 2024 року, відбулося завершення процесу перенесення пам’ятника Марині Гризун. Рішенням громадських слухань жителів Богуслава від 31 січня 2022 року, підтриманим Київською обласною державною адміністрацією, пам’ятник було перенесено до Братської могили активістів Богуславського краю, до місця її поховання. У церемонії взяли участь міський голова Віталій Хоменко та депутат Київської обласної ради Арташес Татоян. Вони поклали квіти пам’яті до місця розстрілу земляків в урочищі «Морозівське», а також до Братської могили на в’їзді до Богуслава. Саме тут тепер поряд височіє пам’ятник Марині Гризун, до якого дівчина-українка поклала символічну квіткову композицію.

Після хвилини мовчання, яка вшанувала пам’ять усіх загиблих героїв та українців, чиє життя обірвали ворожі полони й катування, а також закатованих у 1943 році земляків, начальник відділу культури, молоді та спорту Тетяна Куценко розповіла про автора монумента. «Його створив киянин Анатолій Федорович Оверчук, відомий український скульптор, ветеран Другої світової війни. Закінчивши в 1941 році І курс Київського художнього інституту, добровольцем пішов на фронт. Під Пирятином потрапив в оточення. Полон, табір смерті в місті Хорол, втеча, підпільна робота на Київщині. Перебуваючи під час окупації із спеціальним завданням в селі Киданівці, почув трагічну і водночас героїчну історію про молоду дівчину з села Мисайлівки і дав собі обітницю… «якщо залишиться живим, то після війни його дипломною роботою буде пам’ятник Марині Гризун». Анатолій дотримався обітниці — закінчив інститут з відзнакою, а 18 вересня 1949 року в центрі міста Богуслава, у сквері імені Тараса Григоровича Шевченка, презентував свою дипломну роботу — пам’ятник Марині Гризун…», — розповіла Тетяна Куценко. Цей акт вшанування пам’яті є важливим кроком у збереженні національної пам’яті та увічненні подвигу українських героїв.