В нашій історії є сторінки, які боляче згадувати, але які неможливо забути. Злочини, що доводять: жорстокість та цинічність тиранів не мають меж. І ще не вигадано слів, щоб повною мірою описати той біль, який пережили українці. У 1921, 1922, 1923 роках. У 1946-му і 1947-му. І в найстрашніші 1932–1933 роки Голодомору-геноциду.

Чоловіки, жінки, діти. Мільйони невинних і замордованих. Мільйони наших предків, яких тоталітарний режим штовхнув в обійми голодної смерті. Цинічно, жорстоко, цілеспрямовано.
За те, що вони українці.

Як можна прагнути стерти цілий народ? Як можна відбирати в людей останнє: останні харчі, останні засоби до існування, останню надію на життя? Це неможливо збагнути.

Але є те, що ми точно знаємо. Нас прагнули знищити, замордувати, упокорити. Не змогли.
Від нас хотіли приховати правду й замовчати страшні злочини назавжди. Не змогли.
Нас хотіли заплутати, ввести в оману, зробити так, щоб ми сумнівалися, не пам’ятали, а тому пробачили їм. Не змогли.

І щороку наприкінці листопада з глибоким сумом і великою повагою ми вшановуємо пам’ять мільйонів українців, що стали жертвами голодоморів.

Сьогодні, як і завжди, рівно о 16-й годині ми запалимо свічки пам’яті. Допоки ми запалюємо цей вогонь, не згасне спогад про них. Нехай тепло від мільйонів свічок пам’яті зігріє мільйони їхніх душ.

Вічна памʼять їм усім!

——

There are pages in our history that are too painful to remember; but cannot be forgotten. The crimes that prove: the cruelty and cynicism of tyrants know no bounds. No words have yet been invented to fully describe the pain that Ukrainians have endured. In 1921, 1922, 1923. In 1946 and 1947. And in the darkest years of the Holodomor genocide of 1932–1933.

Men, women, children. Millions of innocent, tormented souls. Millions of our ancestors whom the totalitarian regime pushed into the grip of starvation and death. Cynically. Brutally. Deliberately.
Because they were Ukrainians.

How can anyone seek to erase an entire nation? How can anyone take away the very last from people—their last crumbs of food, their last means of survival, their last hope for life? It is beyond comprehension.

Yet there is something we know for certain. They wanted to destroy us. To kill us. To subjugate us. They failed.
They wanted to hide the truth and silence the terrible crimes forever. They failed.
They wanted to confuse us, mislead us, make us doubt—to forget, and in forgetting, to forgive. They failed.

And so, every year, at the end of November, with deep sorrow and profound respect, we honor the memory of the millions of Ukrainians who became victim of the Holodomors.

Today, as always, at exactly 4 p.m., we will light candles of remembrance. As long as we light this flame, their memory will not fade. May the glow of millions of candles warm millions of their souls.

May they all rest in peace.