---

В другу неділю жовтня Україна відзначає День художника — професійне свято, яке щорічно урочисто святкують у другу неділю жовтня.

Це свято є важливою подією для представників творчих професій, а також для всіх, хто цінує мистецтво і культуру країни.

Серед видатних художників, пов’язаних із Білопільщиною, можна назвати – Віктора Зарецького,  модерніст, майстер пейзажу та жанрової картини,Михайла Надєждіна, яскравого представника хвилі протестного мистецтва «шестидесятників», Володимира Корсуна,представника сучасного українського авангарду.

 

                    Віктор Зарецький (  8 лютого 1925, Білопілля — 23 серпня 1990)

Віктор Зарецький, один із найяскравіших художників із когорти шістдесятників: модерніст, майстер пейзажу та жанрової картини. Його називали українським Клімтом. Сам майстер стверджував, що має двох духовних батьків: Тараса Шевченка та Густава Клімта. Народився  8 лютого 1925 року– у місті Білопілля на Сумщині.Походив з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними з засновників міста Білопілля у XVII столітті. Навчався у Київському державному художньому інституті, зокрема у Костянтина Єлеви та Геннадія Титова. 1951 року за успіхи у навчанні отримує іменну стипендію ім. І. Рєпіна, а наступного року — Сталінську стипендію. На початку творчої діяльності, в 1940—50-х роках, Віктор Зарецький працював у манері соцреалізму — найзатребуванішому напрямку тих часів. Потім настала “відлига” початку 1960-х, надзвичайно важливий період для українських митців, і Зарецький починає досліджувати нові теми — особливо на це вплинула його діяльність у Клубі творчої молоді “Сучасник”. Переосмислює авангардизм і модернізм, створює ескізи до вітражів, використовує селянську, народну естетику, архаїчні орнаменти різних часів. А вже наприкінці 1970-х років митець знаходить свій відомий стиль, через який його називають українським Клімтом. Тож останні роки його творчості мистецтвознавці визначають як “клімтівський За життя Зарецький мав одну-єдину персональну виставку — в 1989 році, у виставковому залі Союзу художників України, всього за рік до смерті. Та одразу зі здобуттям Україною незалежності близько 30 його живописних полотен було виставлено та продано на міжнародному аукціоні Christie’s. Найпрестижнішу мистецьку премію імені Т. Г. Шевченка Зарецькому також було присуджено вже посмертно, в 1994 році, за роботи останніх років: «Солдатка», «Літо», «Дерево (Витоки мистецтва)», «Ой кум до куми залицявся», «Весняні клопоти» були удостоєні Шевченківської премії. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Михайло Надєждін  (18 травня 1935, — 5 грудня 2023) 

Яскравий представник хвилі протестного мистецтва «шестидесятників», унікальний майстер пензля Михайло Володимирович Надєждін відкрив нову сторінку в становленні сучасного образотворчого мистецтва. Народився 18 травня 1935 р. у с. Костянтинівка Хотінського району Сумської області. Дитинство та юність пройшла у Білопіллі.

В 1962 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. В, Кіровоград, а нині Кропивницький, він приїхав у 1963-му. Працював спочатку викладачем у дитячій художній школі, а згодом художником-оформлювачем  та головним художником у Кіровоградських художньо-виробничих майстернях Художнього Фонду УРСР. Перша персональна виставка митця відбулася у 1962 р. Учасник всеукраїнських, зарубіжних та міжнародних виставок, зокрема в Болгарії, Канаді, США, Російській Федерації. Його художні образи постають як абстраговані філософські символи, сповнені могутніх потоків емоцій. В творчості знаходять відображення соціальні конфлікти епохи («Хіросіма», «Стандартизація», «Фауст ХХ-го століття»), питання майбутнього існування людства («Художник і модель», «Сади Едема», «Викрадення Європи», «Пошук»), в живописних прит­чах часто звучать ноти епікурейського гумору («Серпень», «Сни бажань», «Масова культура на берегах Чорного моря»). Картини майстра зберігаються у Національному художньому музеї України, Дирекції виставок Міністерства культури України, Сумському, Кіровоградському, Полтавському, Черкаському, Дніпропетровському обласних художніх музеях, художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна м. Кіровограда, краєзнавчому музеї м. Білопілля, приватних колекціях. Крім творчості, життя Михайла Надєждіна насичене громадськими справами. Один з ініціаторів заснування премії імені Олександра Осмьоркіна. У 2005 р. обирався депутатом Кіровоградської обласної ради. Досягнення Михайла Надєждіна відзначені Подякою Президента України (2000), почесною відзнакою Кіровоградської міської ради «За заслуги ІІ ступеня» (2009), почесними відзнаками Спілки художників України (1998), Міністерства культури України (2004). Заслужений діяч мистецтв України (1994). Лауреат премії ім. Олександра Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування» (2005). Стежиною мистецтва пішли діти Михайла Володимировича. Син Андрій Надєждін — заслужений художник України, донька Оксана Журавель — художник, член НСХУ. Особливе місце в житті художника має дружина — Віра Іванівна Надєждіна, розуміння і підтримка якої завжди були основою буденного і творчого життя родини. Його творчі доробки є в зібраннях провідних художніх музеїв України, в тому числі й в Національному художньому музеї, в приватних колекціях в Україні та за кордоном. Він був учасником численних всеукраїнських, міжнародних та зарубіжних виставок. Став одним з перших лауреатів обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «новітні спрямування», заснованої у 2005 році саме за його ініціативи.Твори видатного митця можна побачити в зібраннях Національного художнього музею України, Дирекції виставок Міністерства культури та інформаційної політики України, провідних художніх музеїв, а також в приватних колекціях як в Україні, так і за кордоном.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Володимир Корсун (19 серпня 1959р. – 2002р.)

Митець,представник сучасного українського авангарду,народився 19 серпня 1959 року на Сумщині у містечку Білопілля. 1993 року він закінчив Українську Академію мистецтв в Києві, де навчався у майстерні станкового живопису під керівництвом професора, народного художника України, члена-кореспондента Академії мистецтв Віктора Васильовича Шаталіна.

Роботи художника експонувались в Чикаго (США, 1989), Одесі (Україна, 1990), Софії (Болгарія, 1990), Києві (Україна, 1991-1994), Москві (рф, 1993).

Помер Володимир Корсун дуже рано у 2002 році – на 43 році життя…

Ось так згадує про Володимира Корсуна його колега, український художник Віктор Рибачук:

“Важко писати щось про тих, кого любив, як і про тих, кого ненавидів, важко бути об’єктивним. Володю Корсуна востаннє я бачив на початку жовтня 2001-го, коли приїхав переконати його повернутись до Києва, де на нього вже чекала майстерня на Лук’янівській.

Він існував, по-іншому й не скажеш, у своєму Білопіллі, вже без батьків, без сім’ї, без можливості бути комусь потрібним. Ми сиділи в привокзальній забігайлівці і пили горілку. Йому було вже сорок два, мені ще сорок чотири і я переконував його в тому, що ще не пізно знову рванути, кинути до бісової матері цю забігайлівку і це забуте богом містечко, повернутись туди, де він знає всіх і всі його знають як талановитого і перспективного художника, де його пам’ятають, поважають і люблять, і сумують за ним ті жінки, яких він любив. Він мовчки вислухав мій спіч, тверезо глянув мені в очі і твердо сказав: “Зрозумій, я програв, і все, про що ти говориш, вже немає ніякого сенсу”.

Через рік, коли ще не минуло й року після його смерті, я, разом із колекціонером із Прилук, поставив на його могилі невеличкий пам’ятник, розрахувавшись за нього двома Володіними картинами.

Корсун залишив небагато картин після себе, як і Вермеєр, як і багато інших всесвітньо відомих. Не кількістю творів визначається талант, адже все одно ми впізнаємо художника по двох-трьох картинах, як і письменника по одному – двох романах, і цінність геніїв в тому, що всі вони не схожі один на одного.   Художника Володимира Корсуна неможливо сплутати з кимось іншим. Його творам непотрібен лицемірний пафос та блюзнірське мистецтвознавче словоблуддя, його талант – на його полотнах, і його трагедія, теж на них.

І ще – він не програв! Він просто вирішив піти в сорок два, у вік геніїв, і те, що в Національному художньому музеї України немає жодної його картини, не його печаль, а біда нації, яка не в змозі вчасно оцінити велич таланту кращих своїх представників, то ж хочеться вірити, що пані Наталія Кривуца, яка для нас зберегла його ім’я, зробить все, щоб ім’я художника Володимира Корсуна залишилось в пам’яті наших нащадків”.

22 серпня 2024, у Музеї Шолом-Алейхема відкрилась виставка яскравого представника сучасного українського авангарду, живописця Володимира Корсуна. Центральним експонатом виставки можна було б вважати знакову картину «Fatum» (1989), що стала уособленням творчого пошуку Корсуна. Кожного, хто її бачить, вона вражає своєю емоційною насиченістю та багатошаровістю символів, викликаючи численні інтерпретації та роздуми.

Однак не можна було не зануритись у світ, який існує на межі реальності і фантазії біля картини «Тиша», (1993), котра є своєрідним відображенням глибокого внутрішнього спокою або моменту контемпляції, а робота «Психоделічна сцена з рожевим крилом» (1990) викликає не лише бажання свободи, а й відчуття сюрреалістичної мандрівки або розширеного сприйняття реальності.

З довгими розумами можна стояти і перед картиною «Передчуття новонародженого захоплення» (1990). Розглядаючи її, починаєш відчувати очікування чогось значущого, що ось обов’язково повинно статись.

Достатньо цікавими є і роботи «Сон візантійського слона», (1990), «Адажіо», (1993).

Як зазначила організатор виставки, мистецтвознавець Наталя Кривуца, «Володимир Корсун був художником, який не боявся заглиблюватися в найтемніші куточки людської душі, намагаючись розкрити приховані механізми долі та людського існування. Ця виставка не лише вшановує його пам’ять, але й дає можливість глядачам поглянути на світ через призму його унікального бачення».

 

З-під пензля  художників вийшли твори, які захоплюють своєю довершеністю, оригінальністю та насиченістю палітри. Вони стали справжньою окрасою багатьох виставок, художніх музеїв та приватних колекцій як в Україні, так і далеко за її межами.

Велика кількість живописних робіт – то щедрий спадок для українського мистецтва. 

 

---

« повернутися