Пишаємося!

    Радченко Михайло Володимирович народився 13 жовтня 1994 року в с.Українське Середино-Будського району Сумської області.

     У 2010 році закінчив Зноб-Трубчевський НВК.

     З 2010 року по 2014 рік навчався в Путивльському коледжі на ветеринарного фельдшера. Після закінчення якого працював з 21.07.2014р. по 22.10.2014р. в С-Будській районній лікарні на посаді лікаря ветеринарної медицини.

     У листопаді 2014 року пішов до лав Збройних Сил України, заключивши  в подальшому контракт на три роки.

Отримав такі нагороди:

1. Почесна відзнака – «Нагорода учасника бойових дій».
2. Нагрудний знак – «Учасник АТО».
3. Медаль – «Перемога за нами», сектор «Б».
4. Медаль – «Захисник Вітчизни».

        За час служби за контрактом отримав поранення:дотичне осколкове поранення голови, контузія другого ступеня. На даний час проходить службу за контрактом у воєнній частині  А 0536 головним сержантом.

     Черненко Олександр Миколайович народився 18 лютого 1978 року в селі Кренидівка в сім’ї колгоспників Черненка Миколи Олександровича і Черненко Раїси Сергіївни.

     В 1993 році закінчив  Кренидівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. Після  школи вступив до Зноб – Новгородського ПТУ №39  та здобув професію «тракторист – машиніст, водій категорії «С»» та  слюсар –  ремонтник І – розряду.

     Після закінчення училища у 1996 році став працювати трактористом у колгоспі «Прогрес», в кінці 1996 року був призваний  до армії. Службу проходив у місті Київ з 1996 по 1998 рік.

    Після служби працював у своєму селі у ЧП «Кренидівка».

    На початку квітня 2014 року був повторно призваний до лав ЗСУ  для захисту Батьківщини.

    Першу підготовку проходив у місті Шостка, де охороняв воєнні об’єкти. Після чого був відряджений  до міста Харків, де проходив навчання  оператором – наводчиком на БТР – 4 Е. Після чого був відправлений з товаришами на 32 блокпост.

Про АТО Олександр згадує:

• Наші хлопці розміщувалися в бліндажах, а ми вибирали місце в лісі, спали в машині, так було  безпечніше. Лісосмуги були вузькі, сховатися було ніде, бо обстрілювали з усіх сторін, тому на одному місці стояти було неможливо. На цій ділянці фронту сконцентрувалось кілька сотень  бойовиків, артилерії, танків. У  захисників блокпоста була тільки стрілкова зброя і БТР.

   Через деякий час бойовики перекрили дорогу своїми блокпостами. Оточили остаточно 32 блокпост і замінували підходи до нього. Вони наступали відкрито, йшли, стріляли за 4 км, а у нас  був «режим затишшя». Ми тільки спостерігали: вони могли, а нам не можна…

В облогу потрапило 2 машини, були поранені. Ми на БТР виїхали забирати  людей, та нам поцілили в башту … в одному пощастило, що  боєкомплект не здетанував.

  Бойовики не чекали, що  хтось буде прориватись  із  оточення. По дорозі ще підібрали поранених і довезли на 29 пост, а звідти хлопців перевезли  у воєнний шпиталь. Потім дізналися, що всі вижили!  Єдиний БТР,  командиром якого був Горелов  Василь,  а водієм Троценко  Костянтин і оператор – наводчик Черненко Олександр, вийшов із оточення. Екіпаж отримав наказ повернутися до м. Харків, але хлопці відмовилися. Так як не було  зв’язку з блокпостом, вирішили дочекатися  всіх своїх… Вірили і сподівалися… І хлопці вийшли, але,  на жаль, не всі…

  За цей героїчний вчинок Олександр був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступені.

 На даний час Олександр мешкає в рідному селі Кренидівка і працює в ПП АФ «Журавка».

Пишаємось такими людьми, які, не шкодуючи себе, йшли захищати Батьківщину – наш дім! Нехай вони будуть прикладом  справжньої мужності  і відповідальності наступним поколінням. Героям слава!

« повернутися