Готуєшся до Великодня, не прийду,
Не повернуся, рідна, вже до тебе.
У небі я зустрів свою весну,
І рідний дім для мене тепер – небо.

Я знаю, важко, тільки ти не плач,
Не треба, мамо, тут таких багато.
За все, рідненька, ти мене пробач,
Я з побратимами тут вже зустріну свято.

На тебе тихо, мамо, подивлюсь,
Ти, певно, погляд на собі відчуєш.
До тебе, рідна, в сні я доторкнусь,
Скажу “Тримайся”. Вірю, що почуєш.

Та що ж поробиш, мамо, як війна,
Ні, не хотів я, рідна, помирати.
Я лиш хотів, щоб вільно ти жила,
От і пішов Вітчизну захищати.

То, як ти сядеш за святковий стіл,
Запалиш Свічку, помолися Богу
За всіх померлих, за живих отих,
Що наближають нашу Перемогу.

Автор: Марина Лавришин

16.04.2025.

Війна забрала ще одного героя, але його слова житимуть вічно. Цей вірш – це прощальний лист сина до матері, сповнений болю і любові. Він нагадує нам про ціну свободи та важливість пам’ятати тих, хто віддав за неї своє життя. Нехай цей вірш стане молитвою за мир і зцілення для кожної української родини, яка втратила близьку людину на війні. Помолімось за тих, хто наближають нашу Перемогу.

Нехай цей вірш стане символом нашої незламності та віри у світле майбутнє України. Пам’ятаймо кожного героя, який віддав своє життя за нашу свободу. Вічна пам’ять!