Гром серед бурі: історія незламного захисника Василя Неговоренка

(14.01.2000 – 20.03.2025)

🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦

З глибоким сумом повідомляємо про втрату Глухівською громадою свого героя – Василя Неговоренка, який загинув 20 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Новоданилівка Запорізької області. Його життя обірвалося на передовій, де вирішується майбутнє України.

Василь був серед тих, хто не чекав наказу, коли Батьківщина в небезпеці. Серед тих, хто зберігав вірність присязі навіть в умовах вогню, смерті та тиші рації. Василь Неговоренко – це ім’я, яке має бути в пам’яті кожного українця. Адже саме такі люди є фундаментом нашої свободи.

Народився 14 січня 2000 року в селі Баничі на Сумщині, Василь з дитинства вирізнявся особливою внутрішньою силою та глибиною, що рідко зустрічається в юному віці. Його приваблювало не зовнішнє блискуче, а справжнє – те, що включало в себе честь, відповідальність та служіння.

Його шлях до війська розпочався ще до великої війни. Строкова служба, а потім – контракт. З 2019 року він свідомо обрав шлях воїна. Служив у Повітряних Силах, був морським піхотинцем, а згодом став оператором БпЛА, одним з тих, хто прориває тишу фронту.

Дрон в його руках був не просто технікою, а продовженням серця, зору та інтуїції Василя. Він бачив те, що було приховано в тінях, та надавав побратимам чітку картину поля бою, неодноразово рятуючи життя. Завдяки його відеоаналізу своєчасно виявлялися засідки, техніка та вогневі точки ворога.

Навіть поза бойовими діями Василь залишався Людиною з великої літери. Він міг підтримати словом, розрядити атмосферу жартом та мовчати тоді, коли слова були зайвими. Побратими згадують його як людину, на яку можна було покластися у будь-яку хвилину. Його позивний “Гром” став символом сили, рішучості та чітким сигналом для ворога: «Ми тут, і ми незламні».

Після поранення він міг би залишитися в шпиталі, але вирішив повернутися на фронт, адже знав: там його місце. Йому не потрібно було пояснювати, що таке обов’язок. Він захищав не тільки землю, а й майбутнє – своє, своїх близьких, всіх нас.

Його серце зупинилося на передовій. Йому було лише 25. Стільки було попереду – життя, кохання, плани, мрії. Але він віддав найдорожче, щоб ми мали можливість жити вільно.

У Василя залишилися батьки, молодші брати, дружина, з якою він не встиг прожити навіть року. Тепер кожне фото, кожен лист, кожен спогад – як реліквія, як голос його душі, що говорить з нами крізь час і простір.

Він – один з тисяч, хто став щитом для України. Але кожна така історія – це цілий Всесвіт. І якщо ми будемо пам’ятати – він житиме в наших серцях. Завжди.

Виконавчий комітет Глухівської міської ради висловлює щирі співчуття родині та близьким загиблого героя. У цю скорботну мить ми поділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій шані. Нехай Господь дає сили пережити цю втрату.

Ми щиро дякуємо Василю за безстрашну службу, за мужність, за відданість Україні. Дякуємо родині – за те, що виховали справжнього патріота. Пам’ятаємо. Вдячні. Несемо цю пам’ять далі.

Вічна слава Герою! Вічна пам’ять Захиснику!