🕯💔 Два роки з дня загибелі Віталія Максименка🇺🇦

Моє життя, тепер світлина сина,
Свічка в світлиці плаче на столі.
Боже, чому моєму сину,
Не знайшлося місця на землі?
✍️ Соломія Українець

Втрата близької людини – це пекучий біль, який супроводжує вічно, стаючи невід’ємною частиною буття, як вдень, так і вночі. 3 серпня 2025 року мине рівно два роки, як родина Максименко отримала найтрагічнішу звістку: загинув їхній син, вірний захисник Віталій. Ця новина стала ударом, який, здавалося, зупинив час. Безжальний ворог відібрав у батьків, Валентини та Олександра, їхнього турботливого, завжди усміхненого та життєрадісного сина.

Протягом цих двох років серця батьків не знаходять спокою. Кожен день вони відвідують могилу сина, моляться за його душу та прикрашають її свіжими квітами. Побратими згадують Віталія з глибокою повагою: «Війна нам його подарувала, війна його і у нас забрала…». Віталій був взірцем справжнього воїна, який безстрашно боровся за мирне майбутнє України. Він ставився до свого військового обов’язку з максимальною сумлінністю, не шкодуючи сил, діючи чітко та влучно. Його постать надихала інших, він був лідером, людиною честі та прикладом для наслідування. На жаль, саме найкращі, найвідважніші воїни часто поповнюють лави небесного війська. Віталій Максименко є символом незламності та глибокої відданості своїй батьківщині. Він був надійною опорою для всіх своїх побратимів. У ту жахливу ніч Віталій залишився з товаришами, намагаючись дати відсіч ворогу, але вибух обірвав його життя назавжди.

Пам’ять про Віталія Олександровича Максименка назавжди залишиться в наших серцях. Вічна слава та глибока шана Воїну-Захиснику Віталію Максименку!🇺🇦 Живі, поки пам’ятаємо!