У цей день ми вшановуємо пам’ять тих, хто став жертвою політичних репресій, тих, хто загинув або був підданий тортурам і ув’язненню через свої переконання. Згадуємо тих, хто не отримав справедливого суду і був безжально знищений радянською репресивною машиною.

Влада, яка відчуває сумніви у своїй легітимності, часто прагне підкреслити законність свого приходу до влади. В історії це проявляється через шлюби з давніми династіями, як це було в монархічних режимах, або через проведення виборів, яким намагаються надати видимість демократичного волевиявлення, чи через створення законодавчої бази. Однак, радянська влада, керуючись принципом «Я піду своїм шляхом», обрала інший шлях – шлях масового терору та політичних репресій. Ця система, на жаль, тісно пов’язана з історією росії, де протягом останніх п’яти століть відбувався негативний відбір, адже державі потрібні були лише вірнопіддані, а фахівців, здатних на самостійне мислення, знищували. Майже вся історія Радянського Союзу нерозривно пов’язана з системними та масовими репресіями.

На жаль, Вільшанська громада також відчула на собі наслідки цих системних політичних репресій, будучи частиною Радянського Союзу.

Одним із трагічних прикладів є доля Костянтина Юхимовича Воїнського, репресованого радянською владою.

Воїнський народився 1890 року в селі Добрянка, був українцем за походженням і неписьменним хліборобом. Його заарештували 19 липня 1922 року за звинуваченням у службі в армії УНР з 1920 по 1921 рік та нелегальному перетині кордону з Польщі. У пояснювальній записці Воїнський зазначав, що пішов до Петлюри, щоб не потрапити до Денікіна, і боявся повертатися через чутки про арешти та розстріли чекістами. На щастя, 24 березня 1923 року Первомайська окружна прокуратура припинила справу, і Воїнського звільнили з-під варти (Тронько П. Т. [Ed.] Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Кн. 1. Київ – Кіровоград, 2008. С. 373 <за мат. ДАКірО, П – 8420>).

Схожа доля спіткала ще двох колишніх військовослужбовців армії УНР – Климова Ничипора Володимировича та Кравченко Яська Антоновича, яким інкримінували антирадянську агітацію та контрреволюційну діяльність під час масових репресій, пов’язаних з колективізацією.

Климов народився 1900 р. в с.Казимирівка [суч. с.Чистопілля], українець, освіта початкова, хлібороб-одноосібник. Заарештований 24 березня 1933 року за антирадянську агітацію, з формулюванням: «до революції мав 15 десятин землі, 5 орендував, тримав 7 голів великої рогатої худоби, після революції мав 9 десятин землі … у 1919 служив у війську армії УНР, мобілізований у Червону армію, втік … в перших числах березня 1933-го у хаті Климова зібрались куркулі Іван Ананійчук, Мусій Мазур та інші обговорити – як нашкодити посівній кампанії, Климов категорично відмовився сіяти: «Хай сіє той, хто забрав хліб» – всі селяни його підтримали.»; особливою нарадою колегії ДПУ УРСР 29 квітня 1933 року справу припинено, з-під варти звільнений (Тронько П. Т. [Ed.] Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Кн. 1. Київ – Кіровоград, 2008. С. 390 <за мат. ДАКірО, П – 7277>).

Кравченко народився 1890 р. в с.Куца Балка українець, освіта початкова, член колгоспу «Крок до соціалізму»; 1933-го р. за контрреволюційну діяльність, колишню службу у петлюрівській армії та повстанському загоні Тихохода, який діяв на території Первомайського району Миколаївської області, був засуджений до 3 років ув’язнення; вдруге заарештований 13 вересня 1938 року за антирадянську діяльність; Вільшанським райнарсудом 9 березня 1939 року справу припинено (Тронько П. Т. [Ed.] Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Кн. 1. Київ – Кіровоград, 2008. С. 393 <за мат. ДАКірО, П – 1311).

Струк Никифор Петрович народився 1897 р. в с.Катеринівка [зараз входить до складу. с.Сихий Ташлик], українець, освіта початкова, хлібороб; 1931го р. розкуркулений, того ж року за невиконання державних зобов’язань хлібоздачі був засуджений до 2 років неволі, з-під варти втік й переховувався до 1935 року; вдруге заарештований 28 липня 1937 року з формулюванням «в роки громадянської війни служив у війську армії УНР … колишній церковний дяк, разом із подружжям Загородніх Олександром та Євлампією і Оксаною Якименко належав до антирадянського угруповання, яке проводило контрреволюційну агітацію, поширювало серед селян листівки релігійного характеру.»; засуджений 1 вересня 1937 року трійкою УНКВС Одеської області до розстрілу, вирок виконано 16 вересня 1937 року, реабілітований 29 квітня 1989 року (Тронько П. Т. [Ed.] Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Кн. 1. Київ – Кіровоград, 2008. С. 417 <за мат. ДАКірО, П – 7966).

Усатюк Устим Гаврилович народився 1896 р. в с.Сухий Ташлик, українець, освіта початкова, проживав у с. Юзефпіль [суч. с.Йосипівка], рахівник колгоспу «Крок до соціалізму»; заарештований 18 лютого 1938 року з формулюванням «в роки громадянської війни служив у Білоцерківському полку армії УНР, згодом у повстанському загоні Левченка, чинив нальоти і вбивства червоноармійців … працюючи рахівником, навмисне заплутував облік і звітність у колгоспі, щоб викликати невдоволення колгоспників, агітував проти підписки на державну позику для оборони країни.»; засуджений 11 березня 1938 року трійкою УНКВС Одеської області до розстрілу, вирок виконано 14 березня 1938 року; реабілітований 26 вересня 1989 року (Тронько П. Т. [Ed.] Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Кн. 1. Київ – Кіровоград, 2008. С. 419 <за мат. ДАКірО, П – 12413).

Доповненням до видання «Реабілітовані історією» слугує книга авторів-упорядників С.Осадчого та В.Поліщука під титулом «Болгари Кіровоградщини – жертви комуністичного терору» (Осадчий С., Поліщук В. Болгари Кіровоградщини – жертви комуністичного терору. Кропивницький, 2024). Книга містить список етнічних болгар, що є витягом з списку реабілітованих жертв радянського тоталітарного режиму з видання «Реабілітовані історією» (С. 88-136), а також основуючись на роботі з матеріалами Державного архіву Кіровоградської області розкриває історії 29-ти репресованих осіб (С. 19-83).

Національні меншини української нації зазнали особливих масштабів репресій. Під час Голодомору 1932-1933-іх рр.., за даними мартилогу створеного авторським колективом під керівництвом О.О.Бабенко в національному с.Дебра зафіксовано 253 факти смерті від голоду [sic] (Дмитренко Т. Т. [Ed.] Національна крига пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кіровоградська область. Кіровоград, 2008. С. 37-40). Всього в с.Добра [тогочасна назв. с.Ново-Романівка] станом на 1916-ий рік проживало всього 1 012 жителів (Списокъ населенныхъ мѣстъ Херсонской губернии. Александрія, 1917. С. 211.

Найбільших масштабів по відношенню до селянства, яке в ті часи складало переважну більшість українського населення, репресії набули саме під час Голодомору 1932-1933-іх рр. Жительку с.Йосипівка Пастушок Ірину Тимофіївну засудили до 8-ми років таборів за слова: «Це не радянська, а сатанинська влада, яка селян заганяє в колгоспи – у колгоспах усім будуть ставити на чолі й руках печаті, тоді всі люди належатимуть сатані.» (ДАКірО – 10307). Запорожця Ананнія Тадейовича родом з с.Плоско-Забузьке засудили до розстрілу за те, що «разом із Власом Поліщуком входив до секти баптистів» (ДАКірО – 9022). Олексійчука Онисько Петровича, що проживав в с.Олешки [зараз входить до складу с.Вільшанка], засудили до розстрілу за те, що «служив у петлюрівських військах» (ДАКірО – 9510).

Тема дослідження репресій радянського режиму дуже далека від свого вичерпання – наскільки об’ємними та тотальними за своїм розмахом вони були – більше того: в локальному вимірі, напевно, буде більш вірним вважати тему такою, відносно якої досліджено лиш маленьку частину.

В глибинах народної пам’яті події пов’язані з тоталітарними радянськими репресіями назавжди залишаться глибокою раною.

За матеріалами Вільшанського українсько-болгарського історичного музею імені Івана Гуржоса Вільшанської селищної ради

« повернутися