До Дня дошкілля: Історія виховательок з села Коробчине

Професія вихователя дитячого садка – це справжнє мистецтво, що вимагає багатогранності та відданості. Вихователь одночасно є вчителем, другом та надійною опорою для кожної дитини. Саме тому в цій сфері працюють справжні ентузіасти, а не випадкові люди.

Напередодні професійного свята – Дня дошкілля, ми поспілкувалися з виховательками дитячого навчального закладу «Сонечко» села Коробчине, Тетяною Пастуховою та Ольгою Домріною. Їхні історії підтверджують важливість дошкільної освіти та висвітлюють актуальні проблеми галузі.

Шлях до покликання

Тетяна Пастухова та Ольга Домріна здобули освіту в Харківському педагогічному училищі. Тетяна Вікторівна почала свою педагогічну діяльність одразу після навчання у рідному селі Коробчине. Вона 8 років сумлінно працювала, але через скорочення штату була змушена тимчасово змінити сферу діяльності. Однак, мрія повернутися до професії не згасала, і у 2002 році Тетяна Пастухова знову стала вихователькою. До початку повномасштабного вторгнення вона успішно працювала з групами та виконувала обов’язки підмінної виховательки.

З початком війни Тетяна Вікторівна разом із родиною тимчасово виїхала на Полтавщину. Через півроку родина повернулася додому, де відразу розпочала ремонт пошкодженого житла. Зараз Тетяна Вікторівна, за підтримки чоловіка та доньки, веде онлайн-заняття для 14 дітей старшої групи, готуючи їх до школи. В умовах воєнного часу, це особливий виклик, адже багато дітей та їхніх батьків є російськомовними, що створює додаткові труднощі в опануванні української мови.

«Нелегко доводиться і мені, і батькам, і самим дітям. Адже ми всі російськомовні, так історично склалося. Тому навчаємося разом української», – ділиться вихователька. Вона наголошує на важливості раннього залучення до української мови, навіть в умовах дистанційного навчання, щоб діти мали змогу поступово адаптуватися до навчального процесу.

Тетяна Пастухова висловлює величезну вдячність своїй колезі Ользі Михайлівні, яка стала першопрохідцем у дистанційному навчанні минулого року, надавши неоціненну допомогу та поради. Своєю найзаповітнішою мрією Тетяна Вікторівна вважає настання миру в Україні та появу онуків. Вона щиро вітає колег з наступаючим професійним святом.

Нові виклики та старі мрії

Ольга Домріна розповідає, що їй було дещо легше розпочинати дистанційне викладання, адже значна частина групи складалася з дітей, які відвідували дитячий садок ще до початку повномасштабного вторгнення. Спочатку заняття викликали інтерес, але згодом, коли кількість дітей зросла до 22, Ольга Михайлівна відчула тривогу. Однак, усі діти успішно завершили навчальний рік, залишивши зворушливі спогади про останнє заняття, коли вони не хотіли вимикати екрани.

Кар’єру вихователя Ольга Михайлівна розпочала у Харкові, а згодом, після одруження, переїхала до міста Чугуїв. Пізніше, коли в рідному селі з’явилася вакансія, вона повернулася до Коробчиного, де з 2015 року працює в місцевому дитячому садку. За роки своєї роботи Ольга Домріна випустила три групи дітей.

«Діти – це найкращі люди на землі. Вони такі щирі і відверті!», – зізнається Ольга Михайлівна. Вона згадує кумедний випадок, коли одна з вихованок, поділившись з нею сімейними секретами, потім запитала: «І що тепер – мовчати?..». Для Ольги Домріної кожний вік дитини унікальний: малюки потребують уваги та ніжності, а старші діти стають допитливими та активними учасниками ігрового процесу.

З болем у серці Ольга Домріна згадує перші дні повномасштабного вторгнення. Її група яскраво відсвяткувала Новий рік та готувалася до весняних свят, виготовляючи подарунки для мам. Ці дитячі творіння, створені з любов’ю, опинилися серед уламків скла та сміття після обстрілу дитячого садка. «За що це нашим дітям?..» – ці слова сповнені гіркоти та болю.

Сьогодні головна мрія Ольги Домріної – це закінчення війни, повернення до повноцінної роботи дитячих садків та щасливе дитинство її чотирирічного онука Микити у мирній Україні.

Сила колективу та підтримка батьків

Виховательки щиро вдячні директорці ДНЗ «Сонечко» Вікторії Вікторівні Кузнєцовій за її наполегливість, прагнення зберегти заклад та мужність бути першою у впровадженні нових методів роботи. «Якби не Вікторія Вікторівна, ми б і онлайн не викладали. У нас дружний колектив, ми підтримуємо один одного, і Вікторія Вікторівна нас постійно гуртує. Адже війна скінчиться, а заклад має жити», – підкреслюють вони.

Особлива подяка висловлюється батькам, які активно допомагають своїм дітям та підтримують садочок. «Тільки в тандемі «вихователь-батьки» ми зможемо дати дітям знання та виховання», – переконані педагоги.

Вікторія Кузнєцова, переглядаючи альбом зі світлинами, згадує свій життєвий шлях, який, можливо, стане темою для окремої розповіді. Вона також щиро вітає свій колектив з Днем дошкілля, висловлюючи гордість за справжніх фахівців та люблячих вихователів. «Зичу своїм колегам мирної днини, здоров’я, добробуту та віри в нашу Перемогу!» – підсумувала директорка.