До забору сусідів під’їхав автомобіль. Вийшов військовий з якимось папірцем і представник влади. І доки вони зважувалися зателефонувати сусідці, стенографічний мозок журналіста уже відбивав у голові речення про загибель ще одного Героя України! Ні! Не хотіла вірити! Не хотіла, щоб це було правдою! Не хотіла, щоб довелося писати про Сашу! А правда виявилася жорстокою: 26 липня загинув наш сусід, усіма шанований хірург від Бога, на професійному шляху якого незліченна кількість цивільних пацієнтів і військових. Наш Саша Ковч!
Збіглися всі, хто був на вулиці. І плакали всі: і жінки, і чоловіки! Бо не плакати не можна було! Він був особливим – совісним, добрим, справжнім! Таким, як був! Ніколи не лукавив. Називав речі своїми іменами, бо знав ціну життя людського. За його плечима – робота у Ратнівській, Заболоттівській, Старовижівській лікарнях. Багато вдячних пацієнтів. Про його умілі руки хірурга ходили легенди. А між прийомами у лікарняних кабінетах був військовий досвід, спочатку в АТО, потім у повномасштабній війні. І там свою роботу він робив першокласно. Немає ціни тим людям, які повертають до життя поранених захисників! Саме таким живим ангелом для побратимів і був Саша.
А в цивільному житті про нього – тільки найкращі спогади. Обоє родом зі Щедрогора, Саша і Оля поселилися на нашій вулиці одними з перших. Бог не послав їм своїх дітей, але вони раділи сусідським і любили їх. Саша був неабияким господарем. У вільний від роботи час столярував і слухав українські пісні по радіо. Був легким на підйом. Власноруч вимощуємо дорогу – Саша з лопатою разом з усіма. Якась робота для блага вулиці – він не відмовлявся. Тішився своїм лабрадором, любив і розумів його, а ще вчив наших дітей не боятися її, бо вона дуже добра і любить дітей.
Як боляче писати про людину у минулому! Ми завжди знали, що там, де Саша, хлопці будуть жити. Він їм точно допоможе, бо він профі, бо він рішучий і віддається роботі на всі 100. Його загибель – велика втрата для його бригади, великий смуток для усіх, хто його знав. Важко описати, яка це втрата для дружини, для батьків!
Хай за усі вдалі операції, за вчасно правильно поставлені діагнози і врятовані життя цивільних і військових, за вірність Україні і за самопожертву Бог винагородить Олександра Царством Небесним, а рідним допоможе пережити цей невимовний біль! У серцях жителів «Бублика» він завжди житиме зі щирою посмішкою на вустах, з великим плейлистом української музики в голові та з безвідмовним покликанням бути чесним, порядним, простим, доступним, професійним лікарем за будь-яких обставин – в житті цивільному і на війні!
Вічна пам’ять Герою!