Духова Криниця. Легенди та перекази. Ч. 1.

Духова Криниця — чудодійне джерело в мальовничому урочищі Вишновець на межі земель Сільця та Єзуполя.

А веде до неї малопримітна шутрована дорога поміж полів, на яких влітку колосяться пшениці та жита. Коли їхати з Галича на Івано-Фран­ківськ, варто тільки повернути наліво у районі викторівської зупинки, і за 2,5 км ви опинитесь у мальовничій долині, незайману красу природи якої порушує хіба що невелика церковця. Втім, вона так гарно вписа­лась у тутешній краєвид, що уявити зараз місцину без неї неможливо.

Трохи збоку від церкви — Криниця. На перший погляд — звичайні­сіньке джерело, яких є чимало в усьому Прикарпатті. Але то лиш на перший погляд. Бо, скажіть, чи багато є у нас криниць, до яких щороку сходяться чи з’їжджаються тисячі людей, біля яких відправляються свят­кові Літургії, водою з яких зцілюються?

З незапам’ятних часів струменить це джерело, і тому не дивно, що народні перекази таїною оповили час, коли люди вперше довідались про його цілющі властивості.

Витоки криниці Духа криються у далеких віках, адже це місце — околиця княжого Галича. І лише одному Всевишньому відомо достемен­но, хто і коли викопав її — Вічну Криницю — у цій долині. У давні часи вона служила не лише напувальницею спраглим, а й оздоровлювала, бо мала у собі цілющі властивості, які люди запримітили давно.

Якщо вірити легенді, то це джерело забило несподівано на свято Різдва Івана Христителя і виринало з надр землі фонтаном. Спочатку люди навіть хотіли засипати його, але, вражені незбагненною силою, схаменулись. Пізніше біля цього джерела, як подає інший переказ, з людських душ виганяли бісів, а тих, що пройшли очищення, поселяли у Чешибісах (тепер Єзупіль). Цей переказ записано зі слів Йосипа Дани­ловича Овчара, 1923 р.н. Згодом тут відбулося ще багато зцілень, про що повідомляють перекази, що дійшли до наших днів. Так, один з них, записаний у Сільці, повідає:

„Дуже давно жила в нашому селі вдова, у якої ріс син — вродливий та розумний юнак. Однак він був сліпим від народження. Жінка ревно молилася і благала Бога зглянутися на її дитину.

Якось, повертаючись під вечір з лісу, зупинилась вона біля джерела напитися води. Раптом їй почувся голос Матері Божої: „Якщо хочеш, щоб син твій бачив, приведи його вдосвіта на це місце і промий очі джерельною водою“. Дуже здивувалася жінка, проте наступного дня, а було це 7 липня, на свято Івана, поспішила з сином до джерела. До схід сонця набрала води, вмила сина, і той враз прозрів. Радості обох не було меж. Звістка про це швидко розійшлася навколо, і стали люди приходити до джерела, вірячи, що його вода помічна“. (Записано від Вівчар Марії Якимівни, 1940 р.н.).

„Колись в давнину, коли на край напали монголо-татари — розпові­дає другий переказ,— біля Духової Криниці сталося дивовижне зцілен­ня одного воїна з дружини галицького князя.

Якось у сутичці з передовим загоном ворога загинули всі його по­братими, а він, хоча й був тяжко поранений, помчав на коні до Галича, щоб попередити князя про небезпеку. З передпліччя його текла кров і по дорозі він втратив її чимало. Коли під ним упав загнаний кінь, воїн скотився у придолинок і, відчувши страшенний біль, втратив свідомість.

Потім було видіння чи з’ява. Осяяна яскравим сяйвом постать жінки наблизилась до нього і скропила його глибоку рану краплинами води, яку набрала з недалекого джерела…

Привели до тями дружинника ченці, які мешкали недалеко. На своє здивування воїн відчув у собі сили, а коли поглянув на рану, з якої ще недавно текла кров, то побачив загоєний рубець.

Щодуху рванув він до столиці, бо згадав, чого ікав. Князь Данило вислухав воїна і дуже здивувався його чудесному зціленню. Звістка про це чудо швидко поширилась між галичанами, і почали їхати до того джерела люди з далеких і близьких околиць. Кажуть, що й сам князь Данило Галицький нерідко бував біля цієї криниці. Священики кропили водою з Духової Криниці його воїнів, а ті у битвах перемагали і угрів, і тевтонців, і зайшлих ординців“. (Записано від Дейдея Петра Григоро­вича, 1912 р.н.).

Ще один переказ каже нам, що диво Духової Криниці першими поба­чили купці, які заночували у цій місцевості, не доїхавши до Галича, на­передодні великого свята Івана Купала. На світанку вони стали свідка­ми дивовижного видовища: сонце, яке вийшло з-за обрію, торкнулось променями поверхні джерела, і його в ту ж мить охопило яскраве сяй­во. Кажуть, що то добрий небесний дух поселився і живе в цьому місці. Джерело упорядкували і відтоді стали називати його Духовою Крини­цею. Цю розповідь записано з уст Марії Матвіївни Мельник, 1911 р.н. Правда, жінка достеменно не пам’ятала всього. І ось несподівано через декілька років нам вдалось записати повніший переказ зі слів Григорія Івановича Дейдея, 1919 р.н.:

„Колись з Галича, стольного міста, виїхав караван купців. Вози були навантажені сіллю, а тому коням не легко було долати круті дороги. Шлях зі столиці в той час ішов біля самої криниці (зараз від нього зали­шився глибокий рів — І.Д.). Коли доїхали до цього місця, а це від Гали­ча зовсім недалеко, зламалось два вози.

З купцями на схід ішов один священик. Коли ті ремонтували вози, священик підійшов до криниці і помолився за щасливу дорогу. Не відо­мо для чого він опустив у воду образок Божої Матері, який мав з собою. В ту мить його засліпило яскраве сяйво, що, мов сонце, виблискувало в криниці. На це диво збіглися і купці, і місцеві мешканці. Один із купців хотів зачерпнути відром те сяйво, що мов куля плавало по воді, але не зміг, бо був, очевидно, грішним.

Тоді підійшов юнак і зачерпнув сяючу кулю у відро, обніс нею весь караван, і після цього без проблем бадьорі і щасливі купці доїхали до місця призначення. Звістку про це диво вони передавали іншим ман­дрівникам, а тому всі купці, що прямували у Галич, обов’язково старали­ся їхати біля Духової Криниці, бо це благословенне місце віщувало їм удачу, а ласка Божа, після окроплення водою зі святого джерела, суп­роводжувала їх у дорозі“.

Ще один цікавий переказ, що стосувався більш пізніх часів, було за­писано у Єзуполі від Семена Матвійовича Яцука, 1914 р.н. Десятиліт­нім хлопцем почув він історію, яку розповів один чоловік, що приїхав до криниці з Косівського району.

„Було це в часи Першої світової війни. Доля закинула цього чоловіка на воєнні дороги, і пройшов він із Січовими стрільцями з Карпат аж на Тернопілля. Деякий час його сотня стояла біля славного місця — Зарва- ниці. Написав він про це листа додому, а незабаром отримав від хворої матері відповідь (писав сільський парох, бо мати була неписьменна), щоб привіз їй син чудодійної зарваницької водиці. Набрав син наступного ранку у флягу води та й думає: „Відвезу її матері під час відпустки“.

А тим часом стрільці рушили далі. В походах і боях давав стрілець зарваницьку воду побратимам, сам пив по ковточку, а коли було тяжко поранено командира, давав і йому тої води, доки вона не закінчилась.

Зарваниця залишилась далеко, коли стрільцеві дозволили поїхати до­дому. На радощах він забув про материне прохання. Коли їхав додому, добрався до Рогатина, а звідти поїхав на Галич. Тут сів з якимось селя­нином, що їхав у Станіслав. Як виїхали з Галича, заснув стрілець на возі, і сниться йому його мати, яка чекає на сина і… чудодійну водицю. Тут і згадав син усе, прокинувся, аж скрикнув. Розповів він ту історію старо­му чоловікові, а сам зажурився. „Нічого, — каже галицький селянин, — твоїй біді можна зарадити. Є у нас тут криниця, вода якої не гірша від зарваницької“. І привіз стрільця до Духової Криниці. Набрав той води і поїхав додому.

Вмилася мати святою водою, пила її натщесерце і вилікувалась. Тіль­ки після цього сказав син, що вода та була не зарваницька, а з галицької криниці.

По війні, на свято Івана, він кожного року приїжджав до Духової Криниці і розповідав людям історію, яка трапилася з ним“.

За минулі століття вода з цієї криниці допомагала багатьом людям. Допомагала тим, які вірили в її силу, бо коли, користуватися нею без віри, дива оздоровлення не буде. Тільки віра, щира і невідступна, може помогти людині у найтяжчі для неї хвилини. На підтвердження цього варто переповісти одну бувальщину, яку розповідав колись Мафтей Кушнір, 1872 р.н.

Було це під час Першої світової війни. Полк уланів, у якому він слу­жив, стояв у Перемишлі. Якось своєму командирові, у якого сильно бо­ліли очі, Мафтей розповів, що в нього на батьківщині є така криниця, вода якої помагає від усяких хворіб. Капітан, не маючи надії на медици­ну, вирішив скористатися тією водою, тому і відправив свого улана до­дому, давши йому коня, продуктів на дорогу та місяць відпустки.

Як відомо, під час війни через Єзупіль проходила лінія фронту, а тому всі його жителі, на час воєнних дій, були евакуйовані і перебували в міс­течку Ліманова, недалеко Кракова. В той самий час, коли Мафтей приї­хав до Єзуполя, додому повернулися і єзупільчани. Село було майже пов­ністю спалене, а тому йому довелось багато потрудитись, щоб хоча тро­хи налагодити нормальне життя своєї сім’ї. Тут і став йому у пригоді кінь.

Час пролетів швидко. В постійній роботі Мафтей і забув, за чим при­їжджав додому. Але як тільки виїхав з Єзуполя, по дорозі до Сільця згадав про хворого капітана і про воду з Духової Криниці. Проте до неї — не близько, а він хотів ще до вечора поспіти до Станіслава. Та й кінь після важкої праці ледве йшов, і залишити його не можна, бо хтось вкраде… Отак, б’ючись з думками, вирішив він не повертатися, а на­брав води із Вікна, невеликого озерця біля Сільця, і привіз її в полк.

Капітан дуже зрадів, бо вірив, що ця вода — його єдиний порятунок. Він протирав очі кожного ранку, доки вона була, і незабаром йому ста­ло краще. Очі, на диво усім, перестали боліти. Найбільше дивувався, зрозуміло, Мафтей, проте він так і не повідав нікому правду про воду, доки служив у війську. І тільки через багато літ, згадуючи свою моло­дість, переказав цю історію односельчанам.

Як же так сталося, запитає здивований читач. А сталося так тому, що капітан повірив у чудодійну силу Духової Криниці, і хоча вода волею випадку була набрана з іншого місця, сила її, завдяки вірі, передалась і тій. Правда, існує думка, що Духова Криниця має підземний зв’язок із Вікном (про це дивіться нижче).

Ось яку силу має людська віра. Значить, немарно кажуть: „Вір, і віра тебе спасе“.

Розповідь про криницю не випадково розпочинається з переказів, бо якраз вони і є тим підгрунтям, на яке спирається наше пізнання історії. Адже той факт, що люди впродовж віків вірять в оздоровчу силу води цієї криниці, багато про що говорить.

Джерело:
http://xn--80adfsakwdvzwu1j.xn--j1amh/%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81/

Світлина: “Нова Зоря”.