#Живі, поки пам’ятаємо

Дмитро ГОЛОВКО – український військовослужбовець, молодший сержант Національної гвардії України, який віддав життя за свободу рідної землі. Пам’ять про його героїзм житиме вічно. Дмитро народився 21 червня 1997 року в місті Ланівці, вирізнявся відкритим характером, дружелюбністю та завжди дарував оточуючим щиру посмішку.

Навчання в Лановецькому ЗЗСО №1 залишило по собі теплі спогади. Вчителі та однокласники згадують Дмитра як світлу, товариську та надзвичайно розумну особистість, яка завжди була готова прийти на допомогу. Його весела вдача робила його душею компанії, притягуючи до себе друзів та однодумців. Після школи, певний час він проживав з мамою за кордоном, проте завжди пам’ятав про свій дім.

У 2015 році Дмитро успішно закінчив Лановецьку філію державного закладу «Тернопільський професійний коледж», здобувши спеціальність оператора комп’ютерного набору. З юних років його серце прагнуло військової служби, про що він мріяв. Ця мрія здійснилася 16 жовтня 2018 року, коли його було призвано на військову службу до лав ЗСУ. Після проходження строкової служби, він прийняв важливе рішення – підписати контракт з Першою Президентською бригадою оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка. У 2021 році Дмитро отримав заслужене звання «молодший сержант». Його відповідальність, відданість службі та патріотизм завжди були прикладом для інших. Побратими часто згадували його як надійного та хороброго воїна, готового до найскладніших викликів.

У серпні 2021 року Дмитро створив сім’ю, одружившись зі своєю коханою дівчиною Аліною. А в січні 2022 року їхня родина поповнилася довгоочікуваним сином Ярославом. На момент початку повномасштабного вторгнення російських військ, маленькому Ярчику було лише 1,5 місяці. Попри всі складнощі, Дмитро завжди знаходив час для своєї родини.

16 березня 2022 року, під час запеклих боїв поблизу села Мощун Київської області, колону, в якій перебував Дмитро, обстріляли російські окупанти. Він загинув від вогнепального поранення, до останнього подиху захищаючи своїх побратимів та рідну землю. Його героїчний вчинок назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав.

Смерть Дмитра стала непоправною втратою для всіх, хто мав честь його знати. Коханий чоловік, люблячий батько, найкращий син і чудовий брат – він був і залишається гордістю своєї родини, громади та всієї країни. Ми пам’ятаємо його подвиг і завжди будемо вдячні йому за мужність та самопожертву.