ЗАГИНУВ ЗА УКРАЇНУ🇺🇦

🕯️😢 Ціна перемоги матиме, на жаль, ще одне ім’я земляка – ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЛАВРЕНЮК…

28 лютого у Вигодянській громаді провели в останню путь нашого земляка Олександра Лавренюка, де він проживав разом із родиною.

Олександр народився 30 травня 1990 року в селі Петровське Великомихайлівського району. Як згадує сестра, “Сашко любив більше працювати чим вчитись, з дитинства він бігав до дідуся на маслобойку допомагати вижимати олію. А ще він у бабусь скуплював яйця і перепродував їх в Одесі. Одним словом – бізнесмен.”

Коли хлопцеві було 13 років, родина переїхала в Березівку на батьківщину батька. Тут діти навчалися у середній школі № 3. Так як Сашко змалку мав жилу бізнесмена, то він завів собі кози, а родина робила бринзу. Потім юнак пішов вчитись в 19 ПТУ на зварювальника. Далі працював на залізничній дорозі, в ДЕПО м. Одеса. Там працював і до мобілізації.

Олександр був призваний на військову службу з 2 вересня 2024 року. Проходив службу в 79-тій окремій десантно-штурмовій бригаді. На жаль, 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі селища Розлив, що на Донеччині, загинув наш земляк Лавренюк Олександр Олександрович. У військового залишилися мати Віра Вікторівна, батько Олександр Вікторович, сестри Катерина, Інна, Тетяна, Олена, дружина Лідія та діти Анюта 10 років і Олег 4 роки.

Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, громадськість.

Поховали Героя із військовими почестями під синьо-жовтим стягом на Алеї Слави, що на місцевому кладовищі у селі Вигода. Там і пролунали останні постріли військових на честь, шану і незабутню пам’ять про нашого земляка.

Як згадує командир Олександра, “він ніколи не давав задню і, коли були ризиковані ситуації, він завжди був попереду. На жаль, найкращих забирає Господь… Адже на його рахунку купа врятованих життів та евакуйованих хлопців, які повернилися на “щиті”. Під обстрілами Саша не боявся і рятував хлопців. Саме під час такої операції він і загинув…”

Присвячено “Лавру”

Холодна ніч, дорога вся у вирвах, Під шквальним обстрілом ворожого вогню, Забувши втому й страх, відважний воїн, Впевнений в собі хлопчина, Керує на позицію броню.

Він любий чоловік своїй дружині, Найкращий тато для своїх дітей, І промінь порятунку хлопців побратимів.

Та був для нього роковий той день.

Не втримала броня підступного ворожого снаряду,

Він зрозуміти навіть не зумів, Смертельно ранило відважного солдата,

“Що сталося?”, не встиг промовить він….

Зі скорботою в серці і висловленням співчуття родині героя Сідорін Сергій Сергійович.

Найкращі йдуть захищати Батьківщину, тримають мирне небо над нами й головами наших дітей! Безмежна шана та вічна пам’ять нашому Захиснику! 🇺🇦

Низький уклін рідним! 😔

Герої не вмирають, вони живуть в наших серцях…

Березівський міський голова Валерій Григораш