Київська міська військова адміністрація разом з Платформою Пам’яті «Меморіал» продовжують важливу місію вшанування пам’яті захисників та захисниць, які поклали своє життя за Україну. Серед них – старший солдат Руслан Титович, на псевдо «Спец», командир відділення, який загинув 18 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Красногорівка Донецької області. Йому було всього 33 роки. Історія Руслана є яскравим прикладом незламності духу та самовідданості українських героїв. Руслан народився у мальовничому місті Шостка на Сумщині, де розпочав свій освітній шлях у міському ліцеї. Середню освіту він завершив вже у Києві, у ЗОШ № 319, що свідчить про його зв’язок зі столицею, яку він згодом захищав. Його перша спеціальність – електромонтер з ремонту та обслуговування електроустановок – демонструвала його практичний хист. Однак, прагнення до знань привело його до Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, де він здобув вищу освіту. До повномасштабного вторгнення Руслан активно займався ремонтом автомобілів та обіймав посаду адміністратора в ПП «Ноксім». Цей період життя характеризує його як працьовиту та відповідальну людину. З початком повномасштабної війни Руслан Титович без вагань став на захист своєї країни. Він приєднався до лав 108-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі», де швидко проявив свої лідерські якості, обійнявши посаду командира відділення. Його побратими згадують Руслана як надзвичайно позитивну та харизматичну особистість, здатну підтримати бойовий дух навіть у найскладніших умовах. Він був душею компанії, його почуття гумору було легендарним, і, як згадує його мати Надія, він був «сонячним хлопчиком». Сім’я була для Руслана найбільшою цінністю. Мати розповідає про його безмежну любов до рідних та друзів, про його мрії створити власну родину та мати дітей. Руслан був багатогранною особистістю: він захоплювався риболовлею, філософією та психологією, приділяв увагу спорту та дотримувався здорового способу життя. Його дипломатичні здібності дозволяли йому знаходити спільну мову з будь-ким, а грандіозні плани та невичерпна енергія завжди вражали оточуючих. Навіть на фронті він залишався собою: побратими згадують, як він любив парфуми, і як, запізнюючись на шикування, легко виконував 50 віджимань, кажучи: «Тю, 50 разів, дитячий садок». Це демонструє його легкість та водночас силу духу. «Він змінював життя на краще, був сильнішим за темряву», – з сумом ділиться мати Руслана. Його загибель стала величезною втратою для всіх, хто його знав. На питання «А хто піде захищати жінок і дітей?» Руслан відповідав діями, і це зробило його справжнім Янголом у сутності, як називали його близькі. Його неможливо було забути, адже він залишив яскравий слід у серцях людей. Ця пам’ять про захисника Києва та всієї України має жити вічно. Поховали Руслана Титовича на Алеї Героїв у місті Шостка, на малій батьківщині, де його родина та земляки можуть приходити та вшановувати його світлу пам’ять. У нього залишилися мати, сестра та бабуся, для яких він був опорою і гордістю. Історія Руслана Титовича – це частина великої історії боротьби України за свободу. Важливо, щоб пам’ять про таких героїв, як Руслан Титович, ніколи не згасала. Київська міська військова адміністрація закликає всіх небайдужих допомогти у вшануванні пам’яті захисників та захисниць родом із Києва. Ви можете розповісти про своїх рідних і близьких, які загинули, захищаючи Україну, заповнивши відповідну форму. Також підтримайте Платформу «Меморіал», щоб вони могли продовжувати свою надзвичайно важливу роботу зі збору та збереження історій наших полеглих героїв. Їхня самовіддана праця допомагає зберегти кожну історію, щоб майбутні покоління пам’ятали ціну свободи.Заповніть форму пам’яті
Підтримайте Меморіал