Князі-мученики Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) були рідними братами, молодшими синами рівноапостольного князя Володимира Великого. Вони були замучені їхнім зведеним братом Святополком, прозваним у народі Окаянним. Святополк, який після смерті князя Володимира незаконно зайняв київський престол, належний Борисові (в той час він обороняв Київ від половців), хотів фізичним знищенням своїх братів зосередити владу давньої Київської держави у своїх руках.

Як оповідає літопис, коли Володимир Великий помер, то його син Святополк першим дізнався, що сталося з батьком і приховав від інших братів смерть великого князя. Святополк самовільно зайняв київський престол. Коли ж Борисові доповіли про смерть батька, він гірко тужив, бо був найулюбленішим сином князя. Дружина радила Борисові піти в Київ і відібрати престол. Однак він відповів, що не підніме руку на свого старшого брата: «Якщо помер мій батько, то нехай брат буде мені замість нього». Воїни покинули Бориса і розійшлися, залишивши його з прислугою.

Водночас Святополк задумав «каїнову справу»: вбити Бориса, щоб той не претендував на трон. Він найняв убивць, які напали на брата, коли той молився у своєму наметі на березі річки Альти. Вони зранили князя Бориса списами і повезли ще живого до Києва. Але дорогою Святополк наказав його вбити, тож зраненого Бориса добили мечем, а тіло поховали у Вишгороді.

Святополк все ще відчував небезпеку, бо мешканці Києва ненавиділи його і хотіли обрати великим князем молодого й побожного Гліба. Тож він знову обманом запросив Гліба до Києва, а поки той добирався, теж повелів його вбити. Так, у 1015 році, загинули князь Борис на ріці Альті і князь Гліб на річці Смядині від рук святополкових людей.

Згодом Святополк поплатився за братовбивство, під час війни з Ярославом Мудрим він загинув. Князь Ярослав подбав про те, щоб розшукати тіло святого Гліба, яке було впродовж 4 років непохованим, та звершив його поховання у Вишгороді, у храмі на честь святого Василія Великого, поряд із мощами святого князя Бориса. На їхню честь було збудовано церкву, а митрополит Іоан написав святим мученикам службу. Святі мученики Борис і Гліб прославились як послідовники Христові, які потерпіли невинно.

Святі князі Борис і Гліб були серед перших прославлених київських святих, яких канонізували при посвяченні церкви в 1021 році.

Святі мученики Борисе і Глібе, моліть Бога за нас!