Коли на початку 2000-их років коростенці вирішили відновити історичну справедливість, позиціонуючи себе як колиску української державності, багато хто ставився до цього скептично. Однак, місто Коростень наполегливо йшло до своєї мети, і сьогодні можна впевнено стверджувати, що обраний шлях був правильним. Важливим аргументом на користь цієї тези є археологічні знахідки, котрі свідчать про глибоке коріння української ідентичності саме на цій землі.

Ось уривок із наукової статті, що описує результати археологічних розкопок, проведених у Коростені у 2004 році: «…було знайдено унікальну знахідку: срібну п’ятипроменеву скроневу сережку. Сережка виготовлена в техніці лиття по восковій моделі з подальшою доробкою основних деталей у техніці глибокого гравірування. Збереженість дуже добра, за винятком втрати частини дужки для кріплення. Сережка має напівовальну основу, від якої відходять п’ять гострокутних променів із каплеподібним закінченням. Напівовал основи і краї променів прикрашені невисоким рубчастим бордюром, що, вочевидь, імітує зернь. Зверху над променями розміщене зображення хижого птаха у профіль. Двома кігтистими лапами він спирається на півовал основи. Хвіст птаха розпущений, око широко відкрите, дзьоб гачкоподібно загнутий. Пишне оперіння хвоста і тулова підкреслене глибокими лініями гравіровки. Ймовірно, у цьому хижому птаху слід вбачати зображення сокола». Ця унікальна знахідка, знайдена в Коростені, є прямим доказом розвиненої цивілізації древлян на межі кінця ІХ – початку Х століття.

Ця знахідка, що свідчить про існування високоцивілізованого поселення древлян на межі кінця ІХ – початку Х століття, перевернула уявлення вчених про історію Київської Русі, а деякі робили сміливі припущення, що історію цього періоду взагалі варто переглянути. Археологічні знахідки, що явила вченим коростенська земля, є вагомим, доведеним наукою і, до речі, визнаним присутніми тоді на археологічній конференції в Коростені російським академіками, фактом, що саме ці землі є основою української державності, за яку сьогодні проливають кров наші воїни, і яку так вперто не хоче визнавати росія. Але російська наука мовчить, обслуговуючи кремлівські наративи.

Та не мовчать коростенці. Відсвяткуваши у 2005 році обґрунтований наукою ювілей – 1300 років з дати заснування, 20 років не припиняють говорити й показувати всьому світу велич української держави й самобутність української державності. Коростень – це не просто місто, а символ української ідентичності.

Для того, щоб ефективно управляти містом, потрібно, щоб було об’єднання навколо якоїсь ідеї. В кінці ХХ століття стара ідеологія не виправдала своє право на життя, а нової ще ніхто не придумав. Об’єднувати громаду можна тільки навколо того, що не викликає протирі. Цілком робоча ідея і для об’єднання всієї України, варто тільки уважніше придивитися, змінити критерії і дати собі відповідь, чи хочемо ми мати “єдину історію” з тими, хто сьогодні бомбить столицю Русі під приводом “спільної спадщини”? Коростень показує приклад того, як можна об’єднати громаду навколо історичної ідентичності.

Кожна сильна держава має свою сильну історію. А два господаря однієї історії бути не може. Коростенський князь Мал мав свою столицю — Іскоростень, свою територію й кордони, військо, політичну волю. Після того як вбив Ігоря, з його дочкою мусили укласти династичний союз. Він — батько княжни Малуші, дід Володимира Великого. Його син Добриня — регент Володимира Великого. А сам Володимир, вихованець древлянського роду, став єдиним спадкоємцем після Святослава Хороброго й побудував Русь як потужну державу. Ми, коростенці, визначилися — хто для нас справжній великий князь. Він височіє над нашим містом вже 20 років — князь Мал. Той, кого стерли з підручників, бо його присутність руйнує імперські міфи. Бо якщо Мал — князь, то де в цій історії Москва?»