Сьогодні ми відзначаємо видатну подію – 100-річний ювілей Дмитра Васильовича, шанованого мешканця Лозівської громади. Все своє життя він прожив у русі, сповнений життєвої мудрості, любові до родини та справи, якій присвятив себе. Його життєвий шлях – це справжній приклад невтомної працелюбності, незламної гідності та непереможної сили духу. Навіть у свої 100 років Дмитро Васильович зберігає ясний розум, чудове почуття гумору та щиру зацікавленість подіями, що відбуваються у громаді та державі. Він є живим свідком історії, чий досвід безцінний для нас.

З нагоди цієї знаменної дати, від імені Лозівського міського голови Сергія Зеленського, працівники соціальної сфери громади та помічниця народного депутата України Юлії Світличної – Марина Кожевник привітали ювіляра. Вони висловили йому найщиріші побажання міцного здоров’я, тепла, затишку в домі та ще багато світлих і мирних днів в Україні. На знак поваги та вдячності, ювіляру вручили солодкі подарунки, букет квітів та теплу ковдру. «Дмитре Васильовичу, ми вас щиро вітаємо з вашим 100-річним ювілеєм! Бажаємо вам незламного здоров’я, безмежного щастя та довгих, щасливих років життя. Ми безмежно вдячні, що ви є частиною нашої громади. Ми пишаємося вами і сподіваємося ще неодноразово прийти до вас, щоб привітати з вашими роковинами», — зазначили гості. Іменинник, зі свого боку, щиро подякував за увагу та теплі слова: «Щиро дякую, що прийшли привітати мене. Бажаю вам, щоб у вашому житті завжди панували добро, щастя і здоров’я на довгі віки. Нехай доля вас балує, і щоб ви жили у мирному світі, без воєн. Слава Україні! — Героям слава!»

Історія життя Дмитра Васильовича вражає. Він народився 22 жовтня 1924 року на Барвінківщині Харківської області. Його шлях воїна розпочався у 1943 році, коли його призвали до армії. Він одразу опинився на передовій, де брав участь у легендарному форсуванні Дніпра. Пізніше, у складі 11-ї штурмової інженерно-саперної бригади, він відважно визволяв від нацистських загарбників території Румунії, Болгарії, Югославії та Угорщини. Його бойові заслуги відзначені сімома подяками від Верховного Головнокомандувача, а також численними орденами та медалями за визволення Румунії та Болгарії. Після війни Дмитро Васильович присвятив 40 років свого життя роботі на залізниці, а у 1988 році вийшов на заслужений відпочинок, залишивши яскравий слід у професійній спільноті.
Одразу після війни, Дмитро Васильович створив міцну сім’ю. Разом із дружиною вони виховали двох синів, з якими він і досі підтримує теплі та добрі стосунки. На жаль, його дружина пішла з життя понад 20 років тому, і відтоді Дмитро Васильович живе сам. Протягом багатьох років про нього з любов’ю та турботою піклуються соціальні працівники громади. Він щиро поважає їхню працю, цінує їхню допомогу та завжди висловлює глибоку вдячність за їхню невтомну турботу.