Літературний портрет
“ПАТРІАРХ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ”
(100 років від дня народження ПАВЛА АРХИПОВИЧА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО (25.08.1924 – 03.02.2009), видатного українського письменника, публіциста, прозаїка, драматурга)

” Людина вмирає, а дім, зроблений нею, стоїть, і пісня, складена нею, співається тисячу літ, і казка живе спервовіку, витвори думки й уяви триваліші за саму людину. І правда про людину так само існує довше, ніж сама людина.”
( Павло Загребельний)

Патріарх української літератури Павло Загребельний прославився історичними творами. Книжки не просто виходили багатотисячними накладами, а ставали одразу ж бестселерами, їх і досі читають різні покоління. Його романи й повісті були суворо заборонені за радянських часів. Він очолював Спілку письменників України й був усунутий з посади колегами – за “націоналізм”.
Крім повістей та романів, лишив ще й власну філософію життя: “Треба жити страстями. Ні, не отими, що в священних книгах у нас описані. А страстями оцими, які нас ведуть по життю. Жити кожною миттю цього життя. Життя прекрасне. Світ прекрасний. І нам щастя дано бути в цьому світі. От просто бути в цьому світі – і більше нічого”.
Геніальні слова геніального письменника.
У своїй творчості Загребельний стверджував самоцінність і гідність людської особистості, рішуче протиставляв пристосовництву – активну дію, рабству та мовчазній покорі – свободу й боротьбу за неї. Такі люди як Павло Загребельний є рушійною силою, яка змінює хід історії.

Павло Загребельний – Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка. Нагороджений орденами Вітчизн. війни 2-го ст., Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, 2-ма орденами “Знак Пошани”, орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ст.

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтавщині.
Учасник 2-ї світової війни, в’язень німецьких і радянських концтаборів. Працював у пресі, з 1961–1963 – головний редактор газети “Літературна Україна”. З 1979–1986 був першим секретарем правління Спілки письменників України. Друкуватися почав з 1949 року. Перша збірка – “Каховські розповіді” (1953). Після новелістичних книжок “Степові квіти” (1955), “Вчитель” (1957) публікує повість”Дума про невмирущого” (1957).
Автор близько 20 романів, зокрема “Диво”, “Розгін”, “Смерть у Києві”, “Роксолана”, “Я, Богдан”, “Тисячолітній Миколай”.
Твори Павла Загребельного перекладені 23 мови.
За його сценаріями знято худож. фільми: “Ракети не повинні злетіти” (1965), “Перевірено – мін немає” (1966, у співавт.), “Лаври” (1974), “І земля скакала мені назустріч” (1975), “Хто за Хто проти” (1977), “Ярослав Мудрий”.
Очолював Комітет з Державних премій ім. Т. Шевченка (1979–1987), депутат ВР СРСР та УРСР.
Помер Павло Загребельний 3 лютого 2009 року, похований у Києві.

Його творчість залишила вагомий внесок в українську літературу, а його щоденник, який залишився неопублікованим, має бути оприлюднений через 20 років після смерті.

Про свій шлях у літературу автор писав так: “Література народжується зі страждання, я рано залишився без матері. Потім була дуже зла мачуха. Потім – голод. Потім – війна. 1942-го я, поранений лейтенант артилерії, потрапив у полон і два з половиною роки провів у німецьких концтаборах. У свої 20 років я вже мав колосальний та страшний життєвий досвід. І коли студентом читав поему Данте, його пекло здалося мені таким… несправжнім! А після війни ще 16 років я був “людиною другого ґатунку”: адже ті, хто перебував у полоні, вважалися “зрадниками Батьківщини”. Це був болісний час. І саме тоді я почав писати. Очевидно, тому й узявся за перо, що у житті було так багато лиха…”
” Все що я досі написав і напишу у мене тільки про одне, про збереження людської особистості, людини як найбільшої коштовності. …Незалежність – це найдорожче. Я сповідував її завжди, ніколи ні перед ким не схилявся. Схилявся лише перед визначними особистостями, перед людьми, які щось уміють робити, які мають неабиякий розум, які знають честь».

А у його романі «Роксолана» є розділ «Книга», що закликає не тільки любити і поважати Її Величність Книгу, а й прискіпливо вдивлятися в навколишній світ, пізнавати його та, за словами Загребельного, «вбирати в себе». «Людині заповідано (і не наяву, а вві сні, щоб мало вигляд пророкування): читай! Не відаючи що, не знаючи як і де і яким способом, – читай! Призначення твоє на землі й у світі: читай! Читай на землі сліди живі й мертві, камінь і пісок, у листі дерев і в травах, у сонячнім мареві й у дощовій імлі, в течії рік, в очах дітей і жінок, у бігові оленя, в пострибі лева, у співі птахів, у горінні вогню, в мерехтінні зірок, у безконечних просторах неба – читай!».
*****
Цитати Павла Загребельного:

«А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших – незаймані до високих літ.»

«Військо можна перемогти – жінку ніколи.»

«Дивно влаштована людина: з неймовірною жадібністю гребе вона до себе все на світі, безмірно страждає, коли їй чогось не дістається, але ще більше мучиться, коли не може в той чи інший спосіб позбутися здобутого. Розтринькати гроші, перепаскудити наїдки й напитки, похвалитися таємницями, змарнувати все своє життя.»

«Життя має ціну лиш доти, поки воно доцільне.»

«Життя складається з обіцянок і погроз.»

«Жінка створена для поглядів і доторків.»

«Кожне маленьке місто має право на свою велику людину.»

«У літописців є найстрашніша зброя — замовчування.»

«Легенди бувають правдивіші за історію.»

«Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від беззбройного.»

«Людина вмирає, а дім, зроблений нею, стоїть, і пісня, складена нею, співається тисячу літ, і казка живе спервовіку, витвори думки й уяви триваліші за саму людину. І правда про людину так само існує довше, ніж сама людина.»