Сьогодні, 22 липня, минають сьомі роковини від дня трагічної загибелі нашого земляка, нашого Захисника, відважного Воїна Валерія Сергійовича Поліщука.

Валерій був веселим, життєрадісним, готовим завжди прийти на допомогу. Він був вірним товариш, вправним рибалкою, талановитим кухарем і спортсменом. Війна, розпочата росією, знищила все, що він мав, і все що міг мати. Вона відібрала його життя, вирвала із материнських рук, незважаючи на її сльози та молитви…

Народився Валерій Поліщук 17 червня 1970 року в селі Шабастівка в сім’ї колгоспників. Дуже рано, в шестирічному віці, втратив тата. Тож, його мамі Ганні Пилипівні довелось самотужки ростити й виховувати трьох дітей. Вона намагалася робити все можливе, щоб її пташенята не відчували себе напівсиротами. Була їм і мамою, і татом. Лише Господь і подушка, зрошена сльозами, знали, як важко їй було, але вона знайшла в собі сили та виховала їх гідними людьми.

Навчався Володимир в Шабастівській школі з 1 по 8 клас. Після її закінчення пішов працювати в КСП імені Пархоменка. Згодом вступив до Жашківського професійно-технічного училища, здобув спеціальність механізатора та знову повернувся на роботу в колгосп. З 1988 по 1991 роки проходив строкову службу в підводних військах Північного військово-морського флоту.

Повернувшись із армії, одружився. Разом із дружиною Іриною виховували сина і доньку, садили сад, будували дім, вибудовували плани на майбутнє. Аж тут – Революція Гідності, початок російсько-української війни (як тоді називали – АТО). Ненька-Україна просила допомоги у своїх Синів, аби боронити її кордони… Валерій не шукав причин уникнути свого громадського обов’язку і 24 липня 2015 року в рамках VI хвилі був мобілізований на службу до лав Збройних Сил України. Прослужив до 20 жовтня 2016 року. У період з 19 вересня 2015 року по 28 березня 2016 року, потім – з 26 квітня по 22 червня 2016 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Після АТО повернувся до мирного життя: займався веденням власного господарства. А коли в районі набирали демобілізованих військових на контрактну службу, прийняв рішення знову повернутися до війська. 12 грудня 2017 року підписав контракт та продовжив службу при військовій частині міста Біла Церква. По завершенню піврічного контракту знову прийняв рішення продовжити його, фактично проходячи службу втретє.

В грудні 2018 року він мав би повернутися додому, але 22 липня того ж року командир кулеметного відділення 12-го окремого мотопіхотного батальйону «Київ» Валерій Поліщук трагічно загинув. Офіційною причиною смерті стала асфіксія через утоплення в річці Луганка, що в Бахмутському районі Донецької області.

Валерію назавжди 48…

Поховали старшину Валерія Поліщука 28 липня 2018 року на сільському кладовищі у рідній Шабастівці. Портрет Воїна встановлено на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у місті Києві: секція 10, ряд 4, місце 30. 29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, а 10 травня 2024 року – на Алеї Слави в селі Шабастівка. У 2023 році видано перший випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Валерія.

Сьогодні, у роковини загибелі Воїна, вшануймо Валерія молитвою, квітами, принесеними до Алеї Слави та місця його вічного спочинку.

Світла пам’ять, честь і шана нашому Захиснику Валерію Поліщуку, низький уклін за те, що захищав рідну Батьківщину і кожного з нас.

Герої не вмирають!

« повернутися