Мій дідусь Петро, мамин батько, був ліквідатором аварії на ЧАЕС. Він був серед тих, хто рятував життя, вивозячи пожежних автобусом від самої станції. Його самовідданість, на жаль, призвела до важкої хвороби та передчасної смерті. Ця трагедія залишила глибокий слід не лише в нашій родині, а й у серцях тисяч українців, які відчули на собі наслідки Чорнобильської катастрофи.

Тема Чорнобиля – це біль, що живе в кожній українській родині. Хтось втратив близьких миттєво, інших роками переслідували наслідки радіаційного ураження. Важливо пам’ятати, що масштаб трагедії міг би бути значно меншим, якби тогочасна влада СРСР діяла більш відкрито та оперативно інформувала населення. Якби мовчання не стало нормою.

Сьогодні, у переддень 39-х роковин трагедії на ЧАЕС, ми вшановуємо пам’ять героїв-ліквідаторів. Віддали шану Володимиру Правику, пожежнику, чий караул першим прибув на місце аварії, та всім, хто віддав своє життя заради інших. В Ірпінській громаді проживає 560 ліквідаторів, яким ми висловлюємо щиру подяку та бажаємо міцного здоров’я. Їхній подвиг – це приклад мужності та самопожертви, який ми повинні завжди пам’ятати.

Варто зазначити, що мовчання може бути злочином. Воно може призвести до трагічних наслідків, як це було у Чорнобилі, так і в інших ситуаціях, зокрема під час російської агресії проти України у 2014 році. Необхідно завжди говорити правду та не дозволяти брехні та мовчанню спотворювати історію.

26 квітня 1986 року – день, який назавжди залишиться у пам’яті українців. Пам’ятаємо, шануємо та ніколи не забудемо подвиг героїв-ліквідаторів.