Навічно в нашій пам’яті й серцях! Війна залишає після себе не лише спалену вогнем землю, зруйновані міста та села — вона навіки забирає найдорожче. Ми можемо прилаштуватися до будь-яких обставин, змиритися з будь-якими важкими наслідками воєнного сьогодення. Але навчитися жити без рідної, дорогої серцю людини, практично неможливо. Сьогодні, 1 серпня 2025 року, Новоархангельська громада провела в останню путь мужнього захисника Вітчизни, жителя Новоархангельська Циса Владислава Сергійовича. Його життя обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту — Херсонському, де точаться важкі бої, не вщухають ворожі обстріли і земля просякнута кров’ю Героїв. Квітами, ставши на одне коліно, зустрічали мешканці селища кортеж з тілом полеглого земляка. Віддати шану незламному воїну прийшло дуже багато людей: рідні, близькі, представники Новоархангельської селищної ради, військовослужбовці, однокласники, колеги по роботі, сусіди, друзі, знайомі. Настоятель Свято-Володимирівського храму (селище Новоархангельськ) митрофорний протоієрей Ілля Сович, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (с. Кам’янече) митрофорний протоієрей Степан Гринда, настоятель Свято-Миколаївського храму (с. Торговиця) протоієрей Василій Палюга, настоятель Свято-Покровського храму (с. Тишківка) протоієрей Іоанн Киритів провели обряд відспівування загиблого. Поховали Владислава Сергійовича на кладовищі в районі ТОВ «Центр-Агро». Під час траурної церемонії Новоархангельський селищний голова Юрій Павлович ШАМАНОВСЬКИЙ розповів про життєвий і бойовий шлях полеглого. Народився Владислав Сергійович 6 серпня 1993 року. З 2000 по 2010 рік навчався в Новоархангельській школі №2. Після школи продовжив навчання в ПТУ №30 села Торговиця, де оволодів затребуваною і творчою професією кухара-кондитера. Готувати їжу професійно було у нього в крові: мама Владислава — Любов Іванівна, працює кухарем в Новоархангельському закладі дошкільної освіти №2. Наш земляк починав свій життєвий шлях сповнений мрій і планів. Але як то часто буває в житті, люди змінюють свій напрямок діяльності в залежності від обставин. Владислав Сергійович працював водієм в комунальному підприємстві «Новоархангельське житлово-комунальне господарство», слюсарем на станції технічного обслуговування Армена Геворковича Барсегяна, адже з дитинства захоплювався автомобілями і добре розумівся на техніці. Був вправним, добросовісним, відданим своїй справі працівником, надзвичайно доброю, товариською, чуйною, позитивною людиною, в душі якої жила любов до оточуючого світу. Міг поділитися останнім, що мав, не просячи нічого взамін. У 2016 році наш земляк пройшов криваве горнило антитерористичної операції на Сході України. 17 квітня 2022 року він знову став до лав захисників рідної землі, воював на найпекельніших напрямках фронту: Донецькому та Херсонському. Мав звання «сержант», обіймав посаду командира мінометного відділення роти берегової оборони батальйону берегової оборони однієї з військових частин. Був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Хрестом Пошани» — за визначні заслуги перед Збройними Силами України, відданість Батьківщині, лідерство, професіоналізм та виняткову хоробрість під час бойових дій. В липні нинішнього року Владислав Сергійович був тяжко поранений. Рідні молилися за його одужання, але 28 липня 2025 року він помер в Одеській обласній клінічній лікарні, залишивши усім вічний біль і вічну гордість. Війна безжально обірвала його стежину життя, по якій би він ще міг довго крокувати, у 31-річному віці. У загиблого залишилися мама Любов Іванівна, батько Сергій Анатолійович, сестра Марина з чоловіком Олександром, брат Ярослав, племінниця Вікторія, тітка Алла, двоюрідна сестра Тетяна, племінниця Ольга і бабуся Варка. Зі словами скорботи до присутніх звернулися начальник третього відділу Голованівського територіального районного центру комплектації та соціальної підтримки підполковник Роман Олександрович Бобко та отець Ілля Сович. Роман Олександрович Бобко висловив рідним співчуття від Збройних Сил України і Міністерства оборони України. Ставши на одне коліно він, від імені Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, вручив матері захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з труни її сина. Це синьо-жовте знамено символізує державу, якій Владислав Сергійович служив вірно і до кінця. На честь нашого земляка пролунав трикратний стрілецький салют. Новоархангельська селищна рада, вся Новоархангельська громада висловлюють щире співчуття рідним, близьким, друзям полеглого, всім, хто його добре знав і пам’ятає. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту непоправної втрати. Сумуємо разом з вами і низько схиляємо голови в глибокій скорботі. Всією громадою та Україною ми вклоняємося і дякуємо мамі Любові Іванівні та батькові Сергію Анатолійовичу — за те, що виростили такого сина, справжнього патріота, гідного громадянина, на яких тримається наша країна і бореться за свою свободу. Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам’ять нашому дорогому земляку Владиславу Сергійовичу Цису! Світлий спомин про нього, як про людину нескорену та міцну духом, яка віддала своє життя заради нашого мирного майбуття, вічно житиме в наших серцях. Слава Україні! Героям слава!

[fb_vid id=