НАША ІСТОРІЯ. ПРИГАДАЄМО…
Напевне, вже мало хто з нехворощан може сказати, що за дата сьогодні на історичному календарі їхнього села. Втім, вона заслуговує на увагу, якщо ми шануємо і хочемо знати нашу минувшину.
Отже, 28 грудня 1999 року глядацька зала Нехворощанського Будинку культури була переповнена: тут уже який раз поспіль упродовж лише одного місяця збираються члени колективного сільськогосподарського підприємства ім. Ілліча (донедавна його звали колгоспом), щоб якомога оперативніше провести роботу на виконання Указу Президента Л.Кучми №1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Цей документ започаткував реорганізацію КСП на засадах приватної власності на землю. Заходи, передбачені Указом, належало провести у доволі стислі строки – до квітня наступного року, тобто за три місяці. Колективні сільськогосподарські підприємства належало ліквідувати, землю і майно розпаювати між їх колишніми членами, які надалі могли об’єднатися у сільськогосподарські кооперативи чи інші, передбачені законодавством приватні агроформування, або ж здати свої паї в оренду.
Не будемо зараз переповідати ті пристрасті й емоції, що кожного разу вирували «в клубі», адже процес розпаювання землі та майна не міг супроводжуватися спокійними, холоднокровними діями; а комісію, якій належало виконати це непросте завдання, не лаяли хіба що ліниві.
Втім, про цей день ми скажемо пізніше, а зараз конспективно оглянемо «колгоспний період», який тривав у нашому селі більш як 73 роки.
…У квітні 1925-го відбулася XIV конференція ВКП(б), яка спонукала прискорити колективізацію сільського господарства. Починалася так звана «соціалістична реконструкція» аграрного сектору економіки, що тривала до початку 1930-х років, і належить до найтрагічніших сторінок вітчизняної історії, адже ці процеси супроводжувалися такими поняттями, як розкуркулення, усуспільнення зерна, сільськогосподарського реманенту й худоби, репресії стосовно незгодних з такою політикою «партії та уряду» і т.п.
Перше колективне господарство, а точніше – ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі) виникло на теренах Нехворощі в березні 1926 року. Конкретно – на території кутків Зелений Клин і Занехвороща («калінінський» відділок). В ньому об’єдналися 7 селянських дворів, які разом обробляли 33 десятини землі. Назвали вони своє спільне господарство «Цвях». У ТСОЗі були трактор і парова молотарка, ними управляли перший у селі тракторист Овсій Гаврилович Хорішко і машиністи молотарки Яків Васильович Мошура та Гнат Якович Педина.
Два роки «Цвях» залишався єдиним товариством СОЗ у Нехворощі, доки навесні 1927 року, під натиском місцевих партійців – організаторів колективізації, в центрі села (в межах сучасної вулиці Миру) утворилося друге ТСОЗ під назвою «Труд бідняка». Далі почали утворюватися інші такі ж ТСОЗи, які швидко «покрили» всю територію села: «Труд бідняка», «Сяйво червоної зірки», «Воля», «Червоний лан», «Зелений гай», «Карла Маркса», «Колос», «Наша згода», «Світла праця», машинні товариства «Свобода» і «Зоря» тощо.
Багато селян, попри особисті бажання, мусили йти в ярмо колективізації, проте були й такі, котрі всіляко противилися цим процесам, і над ними місцеві активісти влаштовували репресії: майно відбирали, господарів виселяли за межі села, залишаючи, по суті, напризволяще. Не зважали навіть на той факт, що в репресованій сім’ї були малолітні діти. Таким родинам давали тавро «куркуль». Отож вибору не було: або віддаєш свої пожитки в колектив і записуєшся до ТСОЗу, або ідеш по світу безхатьком. А за публічні виступи проти радянської влади, що затіяла об’єднання селян у колективні господарства, багато хто потрапив за грати. Недарма колективізацію називають примусовою.
Втім, не зупинятимемось на деталях, скажемо лишень, що ранньої весни 1932 року 15 нехворощанських ТСОЗів, з ініціативи партійних органів, об’єдналися у вісім господарств, які почали зватися артілями – відповідно до «Зразкового Статуту сільськогосподарської артілі», затвердженого Центральним Виконавчим Комітетом (ЦВК) та Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР. Цей документ став основним у діяльності кожного колективного господарства, в ньому закладалися організаційно-господарські принципи діяльності артілі.
Можливо, колись читачі книги про історію Нехворощі детально дізнаються про цей період в житті села, тобто про те, як називалися ці артілі, яку конкретну територію вони займали, хто ними керував, який мали реманент і тягло, які вирощували врожаї. Зараз лише зазначу, що своєї техніки артілі не мали, а користувалися послугами машинно-тракторних станцій (МТС), яких на території Нехворощанського району було дві: Нехворощанська, яку наприкінці 1929 р. почали створювати у Нехворощі, а навесні 1930 р. передали в с. Михайлівка, і Соколовобалківська, створена у 1935 році. Колгоспи розраховувалися з МТС за надані послуги (в основному за обробіток землі) сільгосппродукцією.
Така мережа артілей зберігалася аж до літа 1950-го року, за виключенням дворічного періоду окупації села німцями. У той період новітні хазяї поділили Нехворощу на 8-10 дворів, назвавши ці групи громадськими дворами, присвоїли їм порядкові номери і за кожною «десятихаткою» закріпили наглядача (на зразок бригадира). Коли ж село звільнили, радянська влада повернулася до попередньої структури артілей.
Влітку 1950 року на підставі Постанови ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР «Про укрупнення дрібних колгоспів та завдання партійних організацій у цій справі» розпочався широкий рух за чергове об’єднання колективних господарств. Після цієї кампанії у Нехворощі стало три колгоспи: імені Калініна, ім. Ілліча та ім. Маленкова, який у 1956 році перейменували на честь 20-го партз’їзду.
Через 23 роки в Будинку культури знову зібралися уповноважені трьох колгоспів, аби формально проголосувати за чергове об’єднання, бо ця реформа, як і всі попередні, теж нав’язувалася «зверху». Присутні обрали склад правління і голову об’єднаного господарства ім. Ілліча, ним став Костянтин Феодосійович Подріз.
Більш як чверть століття існував цей колгосп у Нехворощі. І хоч зараз колгоспну систему господарювання в основному критикують (і часто не без підстав!), однак заради об’єктивності треба сказати, що 1970-80-ті роки стали тим періодом, коли Нехвороща стрімко розвивалася. Без перебільшення, завдяки місцевому колгоспу «виростали» нові будівлі – службові, господарські та виробничі, зводилися магазини і красуня школа; прокладалися водогони й асфальтовані тротуари, почалася газифікація села, оновлювалася матеріально-технічна база, підтримувалися лікарня, дитсадок і заклади культури… Відтак не всі випускники наших шкіл покидали рідне село, здебільшого залишалися тут. У кожній галузі виробництва діяли молодіжні бригади, молоді подружжя активно будували житло. Отож і дітей у Нехворощі було чимало: приміром, у 1987 році у новозбудованій школі за парти сіли 385 учнів! Про таке поняття, як «демографічна криза», в ті часи ще не згадували…
Скажемо кілька слів про наш колгосп, який тоді був найбільшим у Новосанжарському районі. Станом на 1973-й рік (після об’єднання) в ньому було 1800 колгоспників. Обробляв 6505 га ріллі, загалом же мав 8948 га сільськогосподарських угідь. На полях працювали 47 тракторів, 16 зернових та 15 спеціальних комбайнів, 36 вантажних автомашин. Були 5 молочнотоварних ферм, де лише корів було 1239, а до них можна додати молодняк великої рогатої худоби, коней. Крім того, були свиноферма, вівцеферма, птахоферма. Загальна вартість основних фондів оцінювалася у 3,5 мільйона радянських рублів. Отож було де працювати, були в колгоспній касі гроші й на підтримку соціальної сфери села.
Далі ми не вдаватимемось в деталі того, як у 1992 р. колгоспи реформувалися у колективні сільгосппідприємства (КСП), як накотилася на них економічна криза, а за нею – безгрошів’я, зарплату карбованцями довелося замінити натуроплатою. Господарства охопив ще страшніший, ніж у «брежнєвські» часи, дефіцит на запчастини, пально-мастильні матеріали, ветеринарні препарати і т.д., і т.п. Тугим зашморгом стали бартерні відносини між виробниками аграрної продукції та постачальниками тих же запчастин, пального, насіння, які не завжди поспішали вчасно розрахуватися за куплене в селян (читай – забране задарма) зерно. КСП фактично «відкотилися» до рівня 1930-х років, і як з цим бути, держава не знала. Та й не дуже прагнула допомогти, роблячи ставку на приватну власність і вбачаючи вихід зі скрути в розпаюванні землі та майна. Хоча те розпаювання на місцях часто супроводжувалося вакханалією і суперечками, навіть багатьом довелося в судовому порядку доводити своє право на земельну частку. Приміром, у нашому селі восени 1999 року загальні збори пайщиків проходили, як говорилося вище, кожного тижня, іноді – 2-3 рази на тиждень, і завжди глядацька зала в БК переповнювалася невдоволеними вигуками селян, підвищеними емоціями. Власне, ліквідація колективних господарств велася такими ж методами і темпами, як колись суцільна колективізація.
Отож тепер, виконуючи нові вимоги чергових аграрних реформаторів, 28 грудня 1999 року колгоспники востаннє зібралися у такому статусі, щоб винести остаточний вирок своєму господарству – проголосувати за ліквідацію колективного сільгосппідприємства імені Ілліча, тобто поставити останню крапку в історії колгоспного ладу на теренах села.
З тих пір минуло 25 років. Залишилися тільки пам’ять, чисельні документи з часів колгоспного господарювання, чимало фотознімків того періоду та бур’яни на місці кількох колишніх ферм і тракторних бригад. А ще пусткою стоїть двоповерховий адміністративний будинок, який ми досі звемо колгоспною конторою…
Покращилося чи погіршилося за чверть століття життя нехворощан – про те хай скажуть односельці. Якщо давати відповідь на це питання через призму демографічних показників, то відповідь очевидна. Я ж лише додам, що правонаступником КСП стало приватне підприємство з орендними відносинами «Нехвороща» (його називали приватною агрофірмою, ПАФ). Поступово збільшилося число фермерських та одноосібних господарств, а переважна більшість власників земельних паїв передала їх в оренду ТОВ «Чиста криниця». Але то вже інша сторінка нехворощанського літопису.
Олександр ЗІНЧЕНКО,
краєзнавець, журналіст
На знімках:
• секретар парторганізації Анатолій Петрович Костянецький, 1974-й рік;
• голова колгоспу К.Ф.Подріз на звітних зборах, 1980-ті роки;
• стенд з виробничими зобов’язаннями біля контори колгоспу, 1985-й рік;
• залишки третьої молочнотоварної ферми невдовзі після ліквідації колгоспу.