Дифтерія — це небезпечне інфекційне захворювання, яке передається повітряно-крапельним шляхом. Воно характеризується запаленням слизових оболонок, особливо ротоглотки, та загальною інтоксикацією організму. Ураження можуть зачіпати серцево-судинну та нервову системи, а також нирки. Розуміння причин, шляхів передачі, симптомів та методів профілактики дифтерії є надзвичайно важливим для збереження здоров’я.

✅ Причини виникнення дифтерії

▪ Збудником дифтерії є бактерія Corynebacterium diphtheriae, яка виробляє потужний екзотоксин. Ця паличка є стійкою у зовнішньому середовищі, зберігаючи життєздатність до 15 діб. Хоча кип’ятіння та розчин сулеми швидко її знищують, токсин є більш чутливим до нагрівання (від +60 °С) та прямих сонячних променів. Інкубаційний період хвороби триває від 3 до 10 днів.

▪ Джерелом інфекції стають хворі люди або носії дифтерійної палички, які виділяють токсигенні штами. Бактеріоносійство може бути різних типів: реконвалесцентне (після перенесеної хвороби) або у здорових осіб без явних симптомів. За тривалістю розрізняють короткочасне (до 2 тижнів), середньої тривалості (від 2 тижнів до 1 місяця), затяжне (понад 1 місяць) та хронічне (від 6 місяців до кількох років) бактеріоносійство.

✅ Шляхи передачі інфекції

▪ Основним шляхом передачі дифтерії є повітряно-крапельний. Однак, інфікування може статися і через предмети побуту, такі як посуд чи іграшки. Потрапляючи в дихальну систему, дифтерійна паличка виділяє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, спричиняючи серйозні функціональні та структурні пошкодження, що можуть бути несумісними з життям. Характерним проявом є ангіна з утворенням плівок у горлі, що ускладнюють дихання та ковтання.

✅ Основні симптоми дифтерії

▪ Інкубаційний період дифтерії триває від 2 до 10 днів. Клінічна картина залежить від локалізації ураження, поширеності процесу, ступеня інтоксикації, наявності ускладнень та супутніх захворювань. Типові прояви дифтерії включають:

• біль у горлі;

• підвищення температури тіла, лихоманка;

• набряк слизової оболонки ротоглотки;

• поява сірого нальоту на мигдаликах, осиплість голосу;

• набряк шиї;

• збільшення шийних та підщелепних лімфатичних вузлів.

✅ Різні форми захворювання

📍 Дифтерія носа: проявляється серозно-геморагічними або гнійними виділеннями з носа, незначним утворенням плівок. Загальні симптоми зазвичай відсутні.

📍 Дифтерія глотки: найпоширеніша форма. Супроводжується неприємним запахом з рота, болем у горлі, утрудненням ковтання, слинотечею, збільшенням лімфовузлів. У тяжких випадках спостерігається масивний набряк шиї. Можливе звуження дихальних шляхів через плівки, що несе ризик асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, а потім сіро-коричневі, покривають мигдалики, задню стінку глотки та м’яке піднебіння.

📍 Дифтерія гортані і трахеї: часто є наслідком поширення інфекції з глотки. Плівки та набряк викликають звуження дихальних шляхів, що призводить до захриплості, афонії, «гавкаючого» кашлю та задишки.

📍 Дифтерія шкіри: ранова інфекція, що проявляється у вигляді хронічних виразок, покритих нальотом або некротичними масами. Системні симптоми зустрічаються рідко.

📍 Дифтерія може також вражати кон’юнктиву, вуха, піхву та пряму кишку.

✅ Можливі ускладнення

▪ Дифтерійний токсин, потрапляючи в кров, може вражати серце, нирки, наднирники та нервову систему. Порушення синтезу білка в клітинах призводить до їх загибелі. Ускладнення дифтерії включають:

• непрохідність дихальних шляхів;

• інфекційно-токсичний шок;

• міокардит (ураження серцевого м’яза);

• ураження нервової системи;

• нефрозонефрит;

• пневмонію та дихальну недостатність.

✅ Лікування дифтерії

▪ Усі хворі на дифтерію підлягають негайній госпіталізації до інфекційного відділення. Основою лікування є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка нейтралізує токсин у крові.

✅ Профілактика дифтерії

▪ Найефективнішим методом запобігання дифтерії є вакцинація. Відповідно до Календаря профілактичних щеплень, діти отримують вакцину АКДП/АаКДП у 2, 4 та 6 місяців, з ревакцинацією у 18 місяців. Ревакцинація проти дифтерії та правця проводиться у 6 років (АДП) та 16 років (АДП-М). Навіть після вакцинації, захист може з часом знижуватися, тому ревакцинація кожні 10 років для дорослих є надзвичайно важливою. Метою щеплення є формування антитоксичного імунітету, що мінімізує ризик важкого перебігу хвороби та знижує загальну захворюваність. Для запобігання поширенню інфекції необхідні раннє виявлення хворих, їх ізоляція, лікування та санація бактеріоносіїв.

☝ Детальніше про вакцинацію дітей

✔ Національний Календар профілактичних щеплень передбачає використання вакцин АКДП або АаКДП для дітей до 6 років 11 місяців 29 днів. Первинний курс вакцинації складається з трьох доз, що вводяться у 2, 4 та 6 місяців, з першою ревакцинацією у 18 місяців. Діти, які отримують щеплення з порушенням графіка, мають бути щеплені згідно з рекомендаціями лікаря, щоб отримати повний курс до 7 років. Для дітей старше 7 років та дорослих, які не були щеплені або не мають даних про вакцинацію, рекомендується триразове введення АДП-М. Перша планова ревакцинація дорослих проводиться у 26 років (АДП-М), а подальші – кожні 10 років. Важливо пам’ятати, що вакцинація створює захист, але не гарантує повної нечутливості до інфекції, однак значно полегшує перебіг хвороби.

« повернутися