Матері знову втрачають своїх синів, дружини – чоловіків, діти – батьків, які не вагаючись стали на захист рідної землі від російських окупантів.

Чорна звістка постукала в двері жительки села Гнилиця Перша Зої Іванівни Рак. Її син Роман загинув 27 березня 2025 року в населеному пункті Юнаківка Сумської області під час виконання бойового завдання.

Роман Леонідович Шатійов народився 15 лютого 1980 року в селі Малинівка Чугуївського району. З дитинства він плекав любов до техніки. Ця пристрасть сформувала його характер – наполегливий, уважний до деталей, цілеспрямований. Після 9-го класу обрав професію слюсаря з ремонту автомобілів, навчаючись у Харківському професійно-технічному училищі № 32. Згодом, разом з батьками переїхав до села Гнилиця Перша, що належала до Великобурлуцької територіальної громади. Звідси його призвали на строкову службу в українську армію. Повернувшись додому, з 1999 по 2003 рік, Роман працював водієм у місцевому колгоспі, де навчився “чути” техніку та ремонтувати її. На роботі познайомився з Наталею, майбутньою дружиною. Коли колгосп припинив існування, родина переїхала до Харкова.

Протягом десяти років Роман працював водієм міської маршрутки, але мріяв про роботу далекобійника. У 2013 році він приєднався до ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоровʼя», де реалізував свою мрію. Його шлях завжди вів до дому, де його чекали кохана дружина, син та донька. Час минав, тисячі кілометрів було подолано, і знову – обійми сім’ї. Старший син закінчив Державний біотехнологічний університет, ставши геодезистом. Донька навчається в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, на факультеті психології. Подружжя, яке прожило разом 23 роки, мріяло про онуків, але війна внесла трагічні корективи…

З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію Харківщини Роман Шатійов, незважаючи на обстріли, брав участь в евакуації заводу та гуманітарній місії – розвозив ліки по Україні. Колеги та друзі пам’ятають його як усміхненого, доброго, щирого, скромного, завжди готового допомогти.

11 червня 2024 року Роман став на захист держави та своєї родини проти російського агресора. Він служив водієм у складі 92 ОШБр ім. Івана Сірка. Його знання та вміння були особливо цінними на фронті, він був не тільки воїном, але й незамінним механіком. Завдяки його золотим рукам вдавалося вчасно виїхати, доставити, зберегти життя побратимам.

Захисник, солдат Роман Шатійов віддав своє життя за Україну, залишивши по собі пам’ять людини, яка робила свою справу з любов’ю – навіть на війні.

Ромчик, як його всі називали, загинув під час виконання бойового завдання, внаслідок удару fpv-дрону. Його крок у вічність став страшною трагедією і болючою втратою для родини, побратимів, друзів, колег, всіх, хто його знав.

Чин поховання Воїна – учасника бойових дій відбувся 3 квітня 2025 року на Алеї Слави в Харкові.

Великобурлуцька селищна військова адміністрація та Великобурлуцька селищна рада щиро співчувають рідним та близьким з приводу тяжкої, непоправної втрати – загибелі сина, чоловіка, батька, Захисника Романа Шатійова, серце якого билося в унісон з серцем України.

Світла пам’ять Герою! Навіки – Слава!

« повернутися