Сьогодні Україна оплакує своїх синів, що віддали життя за її свободу та незалежність. Серед них – Валерій Шульжук, мужній захисник, який народився 8 жовтня 1985 року і трагічно загинув 8 червня 2025 року. Його історія – це приклад непохитної волі та безмежної любові до рідної землі, що є взірцем для всіх українців.

Валерій Олександрович Шульжук походив із села Шипувате, що на Великобурлуччині. Тут він закінчив дев’ять класів загальноосвітньої школи. Після навчання, шукаючи свій шлях у житті, він вирушив до рідних у Чернівецьку область, де здобув цінний досвід у сфері технічного обслуговування автомобілів. Працюючи на станції технічного обслуговування, він опанував необхідні навички та здобув репутацію справжнього майстра. Після повернення до Шипуватого, його уміння швидко стали відомими, і до Валерія почали звертатися численні водії за допомогою у ремонті своїх транспортних засобів. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди був готовий простягнути руку тим, хто цього потребував.

Звістка про окупацію рідного села стала для Валерія глибоким особистим болем. У його душі зародився сильний спротив, який переріс у тверде та виважене рішення: після деокупації він обов’язково приєднається до лав Збройних Сил України. Валерій Шульжук не був чоловіком, що кидає слова на вітер. Попри повну відсутність військового досвіду, він вірив, що справжня воля здатна навчити всього. Разом із чоловіком своєї старшої сестри він добровільно, одними з перших у селі, вирушив до ТЦК, щоб стати на захист своєї Батьківщини, про що родина дізналася вже згодом.

Особисті якості Валерія – наполегливість, цілеспрямованість та швидке освоєння військової справи, зокрема досконале володіння кулеметом – привели його після навчального центру до 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» військової частини 3488. Цей батальйон був загартований у боях ще з 2014 року. Міцно стискаючи зброю, наш земляк Валерій Шульжук знищував ворога на Донеччині, беручи участь у запеклих боях за Часів Яр, Костянтинівку, Покровськ. Він був воїном, який ніколи не здавався, завжди знаходив вихід із найскладніших ситуацій, вміло виводячи своїх побратимів з ворожих пасток. Незважаючи на контузії та поранення, він щоразу повертався у стрій, повторюючи як мантру: «Я виживу! Я прорвусь!».

За виявлені мужність, відвагу та самовіддані дії під час захисту державних інтересів України, а також за зразкове виконання службового обов’язку, Валерій Шульжук, відомий під позивним «Шульц», був відзначений високою державною нагородою – медаллю «За військову службу Україні». Ця нагорода стала свідченням його незламного духу та професіоналізму на полі бою.

Мотивований захисник не зупинявся на досягнутому і продовжував удосконалювати свої військові вміння. Пройшовши додатковий вишкіл, він опанував навички високоточної стрільби, ставши снайпером. Його мета була чіткою: стояти до останнього дня неспровокованої війни, яку веде агресор проти українського народу, і здобути Перемогу. Він завжди діяв за покликом душі, не поступаючись своїм принципам.

Востаннє Валерій Шульжук виходив на зв’язок з рідними 12 травня 2025 року. Страшна звістка про його смерть приголомшила родину, накривши чорним крилом невимовного горя його маму, старшу сестру, яка була для нього справжньою опорою, та її сім’ю, а також трьох синів, для яких він завжди був взірцем мужності та сили.

Учасника бойових дій Валерія Шульжука, який два роки боронив Україну, поховали у місті Заставна Чернівецької області – на батьківщині його мами. Громада віддала гідну шану цьому сміливому Воїну з Великобурлуччини, серце якого перестало битися 8 червня 2025 року. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті українського народу.

Великобурлуцька селищна військова адміністрація та Великобурлуцька селищна рада висловлюють глибокі та щирі співчуття рідним та близьким Захисника України Валерія Шульжука, який до кінця виконав свій службовий обов’язок. Пам’ять про нього, про його самовідданість та відвагу, вічно житиме в серцях вдячних земляків та всього українського народу. Ми ніколи не забудемо тих, хто поклав своє життя за наше майбутнє.

« повернутися