ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ АРТУРА ПАСТУХА

Артур Пастух народився 17 грудня 1991 року в селі Заможне на Барщині. З дитинства він виділявся своєю тихою, але непохитною натурою. Артур був справжнім захисником у всіх сенсах цього слова, випромінюючи спокій та безпеку, що викликали повагу у друзів і захищеність у дівчат. Його лагідна сила проявлялася у погляді, вчинках і в умінні говорити лише найнеобхідніше. Спокійна, світла й добра сила Артура діяла, а не кричала, залишаючись такою ж від перших шкільних років до останнього дня на передовій.

Навчався Артур у Войнашівській школі, а потім здобув освіту в Барському будівельному ліцеї. Його робота на сонячних батареях символізувала прагнення нести світло у світ, подібно до того, яким він сам був. Артур Пастух ніколи не чекав на повістку – коли двоє його друзів йшли на строкову службу, він пішов разом з ними, ставши добровольцем. Така була його вдача: порядність завжди стояла понад усе.

Службу він розпочав у Сумах, у міліцейських військах. Після армії працював у суді в Києві. Однак, у буремному 2014 році, Артур повернувся до війська, до Барської військової частини. Там він пройшов підготовку як сапер, а згодом – як понтонник. На жаль, під час навчань він отримав травму ноги, що змусило його тимчасово залишити службу.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, Артур не вагався ані хвилини. Незважаючи на незагоєну травму, він підписав контракт і повернувся на фронт у найтяжчий час. Без зайвих слів, без пафосу, він просто став на захист Батьківщини, як завжди – спокійно, впевнено та щиро. Рідні згадують, що він ніколи не скаржився і не розповідав про небезпеки, лише тихо усміхався.

Артур мріяв про власну родину та затишний дім, але завжди додавав: «Після війни…». Він надзвичайно любив тварин, піклувався про безпритульних, іноді приносив додому поранених та виснажених. Його серце було достатньо великим для всіх. Також він обожнював риболовлю, де біля води міг бути по-справжньому собою: тихим, зосередженим, з легкою посмішкою, зануреним у свої думки.

«Він був надзвичайно лагідним сином. Завжди усміхався», – говорить його мама, Надія Вікторівна. Сестра Марина згадує, що втрата таких людей, як Артур, є непоправною, адже їхні слова, вчинки та тиша залишаються в серці назавжди.

3 серпня 2024 року старший солдат, розвідник-кулеметник відділення інженерної розвідки Артур Пастух загинув, захищаючи Україну. Але його світло, його добра пам’ять, його любов до людей та Батьківщини назавжди залишаться з нами. Односельчани зустрічали його під сильним дощем, зі сльозами та квітами. Цей дощ змивав пил дороги, але не біль втрати. Проте, навіть у цей найважчий момент, усі відчували, що світло не зникло, бо світло живе у пам’яті, у доброті, яку він залишив. Він захищав усіх нас, і наш обов’язок – пам’ятати про його подвиг. Вічна слава Герою Артуру Пастуху!