ПОЕТИЧНИЙ ЗОРЕПАД «ПОЕЗІЯ – ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ»

95 років – це епоха! Нам з вами неймовірно пощастило, адже ми живемо в час, коли живе та творить справжня Легенда української літератури. Переповнює гордість, що ми дихаємо одним повітрям з цією видатною постаттю, ходимо одними стежками та дивимося в одне небо. 19 березня відзначаємо 95-річчя від дня народження геніальної української поетеси – Ліни Костенко. Її творчість стала знаковою для кількох поколінь українців, адже вона щиро, образно, правдиво та з особливою чуттєвістю торкається найтонших струн душі кожного з нас. Її кохали та залишали, присуджували найвищі нагороди, а також забороняли друкувати. Щира й безкомпромісна, ніжна і вольова – такою постає Косталіна, як її величав наш земляк Василь Симоненко. З цієї урочистої нагоди бібліотекарі Лубенської публічної бібліотеки імені Володимира Малика Інна Сизоненко та Лариса Гончарук організували поетичний зорепад під назвою «Поезія – це завжди неповторність» у співпраці з ПОБО «Спілка самаритян».

Присутні з великим інтересом дізналися про життєвий шлях геніальної поетеси. Читаючи вірші Ліни Костенко, вони поринули в дивовижний світ найглибших почуттів, гірких розчарувань та нестримних емоцій. Значна частина віршів поетеси покладена на музику, тому присутні мали змогу захопливо прослухати пісню «Побачене, побачимо…» на вірші «І все на світі можна пережити». Її твори давно розібрано на цитати, вони є джерелом мудрості. У них, напевно, є відповіді на всі питання, які ставить перед нами життя.

«Поезія – це завжди неповторність», – підкреслює Ліна Василівна. І чому нам, сучасникам, так боляче звучать ці рядки:

Мій перший вірш написаний в окопі…

Тут од Лубен до самої Волині
Лежать навколо села удовині…

Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен,
Дорогою до Києва з Лубен!