Почуйте нас, світе, сповнений тривог!
Ми прагнемо жити, звертаємось до вас.
Хочемо землю родючу обробляти,
Золоте зерно в ній засівати.

Щоб сонце сяяло промінням яскравим,
І небо розстелялося безкрайнім килимом,
Сади цвіли навесні, наповнюючи повітря ароматом,
І дитячі усмішки сяяли навколо.

Щоб матері не оплакували своїх синів і доньок,
Щоб сирени не розривали тишу своїм жахливим звуком,
А ракети не несли руйнування та смерть.

Щоб мирних людей не вбивали жорстокі руки,
Міста не перетворювалися на попіл,
Щоб дитячі життя не обривалися передчасно.
Скільки ще страждань може витримати людство?

Почуйте нас, світе, сповнений тривог!
Ми прагнемо жити, ось наше прохання.
У щирій молитві звертаємось до Господа:
«Зупини цю руйнівну навалу ворога!»

Нехай здійсняться наші найзаповітніші мрії:
Поля нехай зашумлять золотистими колосками,
Загояться тяжкі рани, завдані війною,
І Україна скине з себе кайдани поневолення!

З війни повернуться герої, виснажені пекельними боями,
І щаслива мати зі сльозами на очах скаже:
«О, Господи, я вірила у диво, і воно здійснилося!»

І люди дякуватимуть Всевишньому за перемогу,
І низько вклоняться тим, хто нас захищав,
Усім, хто своє життя віддав за нашу свободу…

І запанує мир на українській землі,
І повстануть міста з руїн, відбудовані з попелу,
І знову розквітне наша рідна Україна,
Немов запашна калина у весняному лузі!

Почуйте нас, світе, сповнений тривог!
Ми прагнемо жити вільно,
У нашій незалежній країні —
Згуртованій, сильній та єдиній!