ПРИГАДАЄМО…
НАША ІСТОРІЯ
В цю пору виповнюється 145 років з того дня, як у селі Соколова Балка урочисто освятили новозбудовану Георгіївську церкву. Ця історична подія була важливою не тільки для віруючих селян, котрим стало зручніше брати участь у храмових молебнях і релігійних обрядах (до цього всі вони були «приписані» до нехворощанської Преображенської церкви), а й завдяки наявності храму населений пункт перейшов із статусу сільця (рос. – «деревня») у статус села.
Чому не було тут церкви раніше? Все просто: починалася Соколова Балка з маленького хутора, заснованого вихідцями з Нехворощі на початку 19-го століття. В цьому статусі її позначено на «Специальной карте Западной части России Шуберта 1826-1840 годов». Очевидно, сільце швидко розвивалося, бо станом на 1880-й рік тут нараховувалося понад 370 дворів та майже 2400 жителів. Отож і виникла потреба спорудити свій храм.
Про першу соколовобалківську церкву збереглося чимало відомостей, які детально викладено у двотомнику з історії сіл нашої громади, а в цій публікації оглянемо їх конспективно.
Названа церква була дерев’яною, бо в ту пору цегла була більш дефіцитним будівельним матеріалом, ніж дерево. Стояла на мурованому цоколі, з прибудованою дзвіницею. Першим її священником був Федір Леусов, якого в Соколову Балку перевели з Преображенської церкви села Старі Санжари, яка перед тим згоріла.
Того ж 1880-го року почали зводити нову будівлю і для нехворощанської Преображенської (Спаської) церкви, куди планували придбати нове начиння, а зі старої споруди передали в Соколову Балку багато культових предметів, з-поміж яких – майже кілограмову срібну чашу, зовні строкато позолочену, а всередині – цілком вкриту позолотою, «весьма красивой работы»; один невеликий кіпарисний хрест у срібній оправі на мідній та посрібленій 150-грамовій підставці; Євангеліє олександрійського друку 1798 року в мідній оправі, вартістю 50 карбованців. А також дарохранильницю із безпробного срібла вагою два з половиною фунта (понад кілограм).
У червні 1891 року церкву оглянув єпископ Полтавський і Переяславський Іларіон, зробивши потім у своєму журналі такий запис: «Село новое, церковь устроена прихожанами, довольно вместительна. Народ, видно, добрый и послушный. Дети мальчики и девочки хорошо знают молитвы, а ученики земского училища отвечают толково. Священник Фёдор Леусов ведёт очень обстоятельные церковные собеседования… Здесь с утешением слушал я пение предстоящих».
На початку 20-го століття Георгіївська церква мала 33 десятини ружної (тобто церковної) землі, сторожку, бібліотеку, жіночу школу грамоти.
В другій половині 1930-х років релігійна громада припинила діяльність, однак церковна споруда збереглася. У 1942 році, під час німецької окупації, в ній відновилася Божа служба, і велася ще два десятиліття, доки церква закрилася з двох причин: аварійне приміщення і відсутність священника. Релігійну громаду Соколової Балки зняли з державної реєстрації, а невдовзі знесли й споруду, в якій соколовобалківці задовольняли свої духовні потреби 82 роки. Територію, що була під нею, віддали місцевій школі, тепер на тому місці – праве крило закладу середньої освіти, введене в експлуатацію 1992-го року.
Відомо імена шести священників, які здійснювали тут Божу службу, а також дияконів, псаломщиків (дяків) та церковних старост. Архіви зберегли для нас і документи, в яких зафіксовано прізвища кількох небідних селян Соколової Балки, які вносили свої щедрі пожертви на потреби храму. Наприклад, «в память освобождения крестьян от крепостной зависимости» прихожанин Михайло Личко вніс в церковну касу 125 рублів, що були на той час досить значною сумою! А селянка Анісія Курінна в ознаменування третьої річниці коронування імператора Миколи ІІ за особисті 90 рублів замовила для церкви срібну дарохранильницю. І таких прикладів було чимало!
Нині на території села діють дві церкви. Перша – Георгіївська церква УПЦ, зареєстрована 1998-го року. Пізніше для неї В.Замула придбав житловий будинок, який переобладнали під церкву й урочисто освятили у квітні 2012 р. Іконостас розписав новосанжарський художник Петро Лахно.
Друга церква – Юріївська, належить до ПЦУ, зареєстрована у 2000-му році.
Олександр ЗІНЧЕНКО,
журналіст, краєзнавець