Присвячується річниці загибелі нашого односельчанина- Героя
,Хлопенюк Олександр який загинув 2 серпня 2023 року, захищаючи наше з вами мирне життя.

? Поки я пишу, а ти це читаєш, поки ми плануємо завтрашній день і останній місяць літа, хтось востаннє їде додому. На щиті.
В нього теж були плани, були мрії і цілі, які він обов’язково мав здійснити, як тільки повернеться додому після війни, він твердо вирішив, що тепер нічого не відкладатиме на потім.
Не встиг. Не судилося.
У супроводі гучних сирен, яскравих мигалок та жовто-блакитних прапорів траурним коржем він їде на вічний спочинок до рідного дому.
Там його вже чекають.
Чекають ще далеко за селом, з оберемками найкращих квітів, якими встелятимуть його останню дорогу і втиратимуть гіркі сльози, навіть чоловіки, які буцімто ніколи не плачуть. Неправда.

Його яскравий усміхнений портрет, заправлений у вузьку рамку, безжально пронизує чорна стрічка, ніби холодно й цинічно скреслюючи ціле життя – було й нема.
Та заквітчана рідна дорога для нього остання.
Хто ж знав…
Сьогодні навстіж відкриті старенькі ворота, які він обіцяв полагодити, як тільки дадуть відпустку, обіцяв і траву покосити довкола обійстя, і скуштувати щедрий врожай червоних яблук, які вперше за п’ятиріччя зародили. Не дочекалися. Облетіли, рясно вкривши землю, яку він так само віддано плекав.
Рідна домівка, рідні стіни, віконниці й пороги пам’ятають його ще малим несміливим хлопчиськом, пам’ятають дитячі радощі і перші юнацькі розчарування. А сьогодні, обійнявшись зі смутком, з невидимим болем завмерли в очікуванні…
Чомусь у світлій завжди привітній і доглянутій хаті раптово стало незатишно, нічого й не змінилося, а відчутно порожнечу і холод. Здається, от-от ту напружену тишу розірве несамовитий крик і вдарять градом сльози, в яких з легкістю може втонути, напевно, пів світу.
Врешті ту важку тишу перебили звуки сирен, що супроводжували траурний кортеж. Вже близько. Вже вдома.
Він же так хотів додому. На трошки. Хоча би туди і назад. Мріяв бодай у сні неквапно пройтися стежкою поміж височенних ясенів, подивитися чи не висохло джерельце, чи звили на ґанку цього року своє гніздо ластівки… Він так багато мріяв, а так мало встиг.
Затихло все, вже й розійшлися люди всі…
І сам на сам біда залишилась у хаті..