Доля Олександра тісно переплетена із Кагарлицькою громадою. Тут, у селі Бурти, народилася та виросла його мама, проживають бабуся з дідусем, інша рідня. Саме в Буртах Олександр провів частину свого життя: до сьомого класу ходив до школи, тут залишилися його друзі, вчителі.

Земляки вшанували загиблого Героя: делегація з Буртів прибула до Києва, де провела його в останню дорогу.

Народився Олександр Кучерявенко 17 серпня 2002 року в Києві. Згодом жив у селі Бурти на Кагарличчині. Тут із вересня 2009 року до березня 2016 року навчався в Буртівській школі. А згодом повернувся до Києва.

Після закінчення школи Олександр вступив до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на лікаря-фізіотерапевта. Але згодом кинув навчання, та згодом вирішив вступати знову, бо мріяв стати військовим хірургом.

Олександр Кучерявенко починав свій шлях у складі Червоного Хреста, потім приєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Потім рятував життя в складі інших медичних підрозділів, а нещодавно мобілізувався до Сил оборони.

Із перших днів повномасштабного вторгнення Сашко, будучи студентом, прийшов у штаб загонів швидкого реагування та почав працювати. Він допомагав, коли Київ обстрілювали, надавав першу допомогу на вокзалі, евакуйовував людей через лінію фронту з окупованої Київщини.

Зрештою він потрапив у «Госпітальєри», бо дуже хотів рятувати життя бійців. Сашко рвався постійно в пекло, тренувався, вчився, покращував знання.

Службу в добровольчому підрозділі хлопець поєднував із навчанням в університеті, працював на передовій у лавах ЗСУ.

Командир екіпажу “Госпітальєрів” Богдан зауважує, що “Кузьма” був наймолодшим членом екіпажу. Але побратими згадують про нього, як про досвідченого фахівця, професіонала, який пропрацював на всіх ланках догоспітальної допомоги. У їхніх спогадах він – Людина з неймовірно гострим почуттям справедливості. Ідеаліст, який завжди був там, де мусив. Госпітальєр, якому завдячує своїм життям не один український військовий. Чоловік, яким пишалися і якого любили мати і наречена. Він жив, кохав і воював.

Тривалий час Олександр робив усе на ентузіазмі, був на ротаціях на всіх напрямках фронту. Командир екіпажу Богдан згадує: “У нашій роботі важливі не лише медичні знання чи навички, а й внутрішній стрижень та відсутність страху. Наприклад, поїхати до росіян, щоб забрати пораненого, повернутися і отримати наказ їхати знову під позиції ворога”.

Був випадок, коли на першій ланці евакуації над ними помітили ворожий дрон. Усі хлопці розбіглись навсібіч, як це правильно робити, а “Кузьма” лишився з пораненим і продовжував надавати допомогу.

Він розумів, що зараз на нього можуть скинути гранату, але спершу швидко доробив медичну маніпуляцію. По протоколу він мав кинути пораненого, але Сашко обрав зупинити критичну кровотечу у пораненого”.

«Кузьма», окрім бойової роботи, багато викладав, робив це фахово, бо розумів цінність навчання бійців. Проводив заняття з тактичної медицини для бійців підрозділу, навіть організовував навчання з іноземними інструкторами – він добре знав англійську мову.

Поминальна служба та прощання з Олександром відбулися в Києві у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі.

Сюди прийшли рідні Героя, побратими бойового медика, його друзі, земляки з Буртів.

Поховали Олександра Кучерявенка на Лісовому цвинтарі Києва.

Над могилою Героя пролунав почесний військовий салют.

Український прапор, яким була покрита домовина з тілом Олександра, та його медичний одяг вручили мамі Героя.

 Кагарлик.City

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загинув, боронячи Україну: на Кагарличчині провели в останню путь воїна-захисника Вадима Циганка

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кагарлик попрощався з Героєм: 21-річний Владислав Клімов загинув, захищаючи Україну

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Кагарлику попрощалися з воїном Юрієм Семененком, який загинув на Херсонщині