Це може звучати парадоксально, але наприкінці минулого року більшість українців будували свої плани, враховуючи ймовірність швидкого “закінчення війни за 24 години” з боку Дональда Трампа. Тоді, у розмовах з українськими соціологами, неодноразово лунали думки, що американські вибори стали своєрідною “точкою надії” у світовідчутті українського суспільства.

На жаль, цим сподіванням не судилося справдитися.

Реклама:

Після інавгурації нового президента США, його загравань з російським керівництвом, а особливо після певних подій у Білому домі за участі українського лідера наприкінці лютого, надії на американського очільника та його можливості завершити війну з Росією остаточно розвіялись.

Разом із втратою надії на американський “мир через силу” українці, схоже, починають втрачати віру в будь-який швидкий мир. У всякому разі, станом на середину літа 2025 року, соціологи фіксують все більше занурення суспільства у невизначеність.

Українці, як і раніше, продовжують чинити опір ворогу й не готові йти на болючі поступки. Але деякі зміни все ж відбулися, і цей зсув стає помітним, якщо сфокусуватися на довгостроковій перспективі.

“Було логічно очікувати, що після “жорсткої посадки” від нової адміністрації США (послаблення підтримки і зміни риторики щодо агресора) відбудеться певний морально-психологічний спад у громадян. Але навіть за таких умов наші опитування показують, що все одно абсолютна більшість українців – проти варіантів завершення війни на умовах, які виглядають як капітуляція.”

“Ми скоро опублікуємо дані нового дослідження, і там видно, що відчуття єднання трохи посилилося. Близько 60% опитаних вважають, що Україна рухається скоріше до єднання, ніж до розколу”, – розповідає один з українських соціологів.

“Але було у нас інше запитання. ‘Як ви бачите Україну через 10 років: процвітаючою країною Євросоюзу чи зруйнованою країною з великим відтоком людей?’. Ще під час опитувань у грудні 2024 року більше 57% вважали, що Україна через 10 років процвітатиме в ЄС. А вже станом на кінець травня – початок червня навпаки майже половина (було 28%, стало 47%) бачить Україну зруйнованою”, – зазначає соціолог.

Як змінилося світовідчуття українців за останні пів року, кому вони тепер схильні довіряти, за кого проголосували б та як у соціологічних дослідженнях проступає нове розшарування суспільства, розбиралося одне з українських видань.

Шок і розчарування: вплив міжнародної політики

На початку 2025 року в українському суспільстві домінувало сподівання, що нова адміністрація в США, попри риторику, підтримає Україну або принаймні не шкодитиме її інтересам. Однак упродовж лютого – травня стало очевидно, що певний американський президент не виступає ані як союзник, ані як посередник для укладання реально справедливого миру.

Це викликало серйозне емоційне потрясіння в багатьох українців. Відчуття політичного “холодного душу” стало не абстрактним прогнозом, а реальним переживанням для широких верств населення, суттєво вплинувши на суспільні настрої.

Точкою неповернення можна назвати події кінця лютого 2025 року та безпрецедентну розмову між президентом України та американським лідером і його представником.

Ця подія буквально перевернула з ніг на голову суспільні настрої в Україні. Її наслідки чітко видно на графіках соцопитувань з будь-якого питання, демонструючи значні зміни у настроях українців.

Власне, дуже наочно події у Вашингтоні відобразилися і на ставленні українців до самого американського лідера.

“У грудні 2024-го більше 50% опитаних в Україні вважали позитивом, що американський президент став на посаду. А вже в березні 2025-го було більше 70%, які говорили, що це погано для України”, – пригадує соціолог.

Реклама:

Це розчарування має куди ширші наслідки, ніж просто втрата довіри до однієї особи.

Наприклад, якщо подивитися на графік відповідей на запитання про те, чи ситуація в Україні розвивається у правильному чи в неправильному напрямку, що був опублікований у липні за соціологічними даними, то чітко буде помітно “збій”, який припадає якраз на час конфлікту у Білому домі.

Крім самого факту великої зміни настроїв, цікавим є її наповнення. Назвати це можна одним словом – консолідація. Або ж, як прийнято казати в політичних технологів – ефект єднання навколо прапора.

Одне з українських видань писало, що на початку весни представники влади навіть намагалися вибудувати політичну кампанію для лідера країни, виходячи із цієї тенденції єднання навколо загроженого лідера.

За словами соціологів, ефект зростання підтримки президента після “агресії” американських лідерів досі тримається.

“Поки що президент “у плюсі” по довірі. У наших опитуваннях у грудні був відносно найнижчий показник у Зеленського від початку вторгнення – 52% довіри. Хоча і це високий показник як для демократичних країн.

Станом на початок червня ця довіра тримається на рівні, здається, близько 65%. Але на початку травня було понад 70%. Тобто тренд пішов на спад”, – пояснює соціолог.

Реклама:

Феномен “важко відповісти” та майбутнє України

Згідно з даними соціологічних досліджень, президентські рейтинги так само миттєво відреагували на вашингтонський конфлікт. Вперше за багато місяців підтримка Зеленського (зелена лінія) в першому турі президентських виборів перевершила підтримку Валерія Залужного (синя лінія).

З лютого графіки їхньої підтримки йдуть поруч, хоч у другому турі Залужний впевнено перемагає. Але ця ситуація виявила дві несподівані тенденції, які раніше ніхто не помічав, що впливає на загальні суспільні настрої.

Перша – про єдність і довіру, чи точніше їхню втрату.

“Виявилося, що є 20–25% українців, які настільки критично налаштовані до президента, що на них вже не впливають навіть такі речі, як скандал у Білому домі.

Ми звернули увагу, що у 2022 році зростання довіри до президента сягнуло 90%. А після подій у Вашингтоні – до трохи більше як 70%. Це означає, що є доволі великий сегмент незадоволених, які в міжнародному контексті ще готові висловити довіру главі держави, але, коли ситуація нормалізується, вони швидко відкочуються до своєї послідовної критики влади”, – пояснює один з українських соціологів.

Друга тенденція, яку видно на наведеному вище графіку рейтингів – сіра лінія, яка займає перше місце в опитуваннях – “важко відповісти”.

По суті, чверть українських виборців не визначилася зі своїм кандидатом. Зростання цієї категорії почалося ще минулого року паралельно з падінням рейтингу Зеленського. З осені 2024-го тих, хто не визначився, було стабільно більше, ніж виборців чинного президента. Це відображає невизначеність щодо майбутнього України.

Але після лютневого скандалу у Вашингтоні обидва лідери президентського рейтингу мають менше підтримки, ніж умовний кандидат “ВВ” (“важко відповісти”). У схожій електоральній ситуації в 2019-му році з’явився несподіваний позасистемний кандидат Володимир Зеленський і з легкістю виграв вибори.

Поступове падіння і довіри, і рейтингів Зеленського, починаючи з квітня – точне тому підтвердження, що суспільні настрої стають все більш складними.

Реклама:

“У Володимира Зеленського є низхідний тренд підтримки за останні місяці. Але ситуація у всіх інших суб’єктів політичного процесу, будемо відвертими, теж не дуже хороша. І за показниками довіри там теж є проблеми у всіх.

А у людей ще з 2022 року є запит на щось нове, на оновлення політикуму. Тільки цього разу запит не тільки на нове, а ще й на компетентне. Особливо із середовищ волонтерів і військових. Тому в рейтингах і є так багато тих, хто “не визначився”.

Бо люди бачать щоденний героїзм різних людей: і військовослужбовців, і волонтерів, і окремих представників місцевої влади. Відповідно їх хочуть бачити при владі. Але в опитування цих нових людей не включають. Бо вони ще не герої громадсько-політичного життя, які готові повести країну. І це створює розсинхронізацію”, – пояснює природу феномену “важко відповісти” Антон Грушецький, виконавець директор Київського міжнародного інституту соціології.

Однак, попри падіння довіри до окремих осіб, абсолютна більшість українців продовжує виступати проти проведення виборів у час війни. Орієнтовно 75–80% вважають, що це питання може бути порушене тільки після завершення бойових дій.

Хоча, як переконують соціологічні дані, запит на проведення виборів одразу після “завершення переговорів” і закінчення воєнного стану дуже значний: майже 58% виступають за швидкі вибори, 33% вважають, що їх треба буде ще на якийсь час відкласти.

Таке велике бажання перезавантажити владу пов’язане також із ще кількома великими проблемами, нерозв’язаність яких українці покладають саме на владу.

Головною претензією до керівництва країни з великим відривом є “збереження високого рівня корупції”.

Враховуючи, що в опитуваннях різних соціологічних компаній корупцію часом називають більшою проблемою, ніж навіть російське вторгнення, асоціювання влади з цією темою тільки посилює бажання її змінити, впливаючи на настрої українців.

“Корупція породжує відчуття несправедливості, чим будуть користуватися і наші вороги. До речі, ці останні удари по будівлях ТЦК. Ви ж бачите, як воно одразу супроводжується медіакампанією а-ля “покарали” і так далі. Частина людей бачить несправедливість у процесах мобілізації, і на них спрямовані ці медіакампанії. Хоча я сподіваюся, що більшість людей насправді так не думають”, – пояснює виконавчий директор КМІС Грушецький.

* * *

Наприкінці червня українські соціологи опублікували дані цікавого опитування. Виявилося, що 41% українців вважає, що країна рухається до авторитаризму, 50% – що до демократії.

Як пояснює Грушецький, поки важко робити точні висновки з цих даних, бо таке запитання ставилося вперше.

“Ми вставили це питання прямо посеред нашого іншого дослідження, тому що кількість запитів, особливо від західних журналістів та експертів, перевищила певну норму.

41% відповіли, що ми рухаємося до авторитаризму. Хоча я можу сказати, що скоріше за все до 2022 року показники навряд чи були би кращими або, скажімо, на початку 2019 року”, – пояснює виконавчий директор КМІС із посмішкою, хоч навіть факт такого нечуваного інтересу від західних ЗМІ є показовим сам собою.

Реклама:

Але якщо придивитися до відповідей опитаних на запитання, що ж вони вважають рухом до авторитаризму, то їхні варіанти радше є формою висловлення протесту проти влади, ніж реальними засторогами.

18% згадали обмеження свободи слова і тиск на ЗМІ, хоча йшлося здебільшого про “телемарафон“, 14% – концентрацію влади, ще 12% згадали корупцію і ТЦК. Показово, що про відсутність виборів говорили лише 4% тих, хто боїться авторитаризму.

“Тобто поки що ми бачимо збереження певної єдності і волі до опору агресору. Росія все одно ворог, з яким треба боротися, незалежно від поведінки інших країн.

А от що реально турбує, це те, що оцей вогник надії, світло в кінці тунелю поступово гасне. У людей зникає віра в позитивний образ країни в майбутньому. І це тривожно”, – резюмує Антон Грушецький із КМІС. І додає:

“Якщо ми не бачимо, що за цими теперішніми стражданнями нас чекає нарешті “золотий час” для України, то це дуже позначатиметься на стані і поведінці людей в довгостроковій перспективі. І мова не про опір тепер, а про післявоєнну ситуацію. Чи возз’єднатися зі своєю родиною за кордоном? Чи взагалі варто залишатися в країні? І це, звісно, тривожить уже зараз”.

Аналіз від українських експертів