❤️ Родинні цінності: Берегиня спогадів та надії. Вони починаються з рідної хати, місця, де народжується душа. Для кожного з нас це особливе місце, де спокій та затишок огортають серце, захищаючи від життєвих бур. Рідна хата – це колиска спогадів, теплий прихисток, де душа знаходить відпочинок.

Ганна Литовець-Гайдаш, уродженка Великої Павлівки, яка зараз проживає у Перелісках, з особливою теплотою згадує піч у своїй хаті. Саме там бабуся Уляна випікала запашний хліб, пироги, а на день народження внучки – особливий «мининник», великий солодкий пиріг, прикрашений ніжними квітами з тіста. Аромати, що линули з печі, наповнювали хату казковою атмосферою.

Хата завжди була охайною та прикрашеною вишитими маминими рушниками. Їх вона створювала безліч, кожна квітка на рушнику – це відображення всесвітньої краси. Мама Ганни завжди вишивала хрестиком, створюючи сорочки, рушники, подушки, які стали сімейними реліквіями.

Бабуся володіла не тільки хрестиком, але й гладдю, передаючи своє вміння внучці. Ганна з вдячністю згадує ці безцінні уроки.

У хаті завжди звучало рідне українське радіо, наповнюючи простір щемливими мелодіями. Саме це надихнуло Ганну на участь у народному хоровому колективі міського будинку культури протягом десяти років. Вона є авторкою шести поетичних збірок, її ім’я відоме далеко за межами області.

Рідна хата наповнена молитвою, казкою, ароматом хліба та піснею. Стіни бережуть спогади про бабусю, а на порозі завжди зустрічає мати.

Праця завжди була найвищою цінністю в родині. Тільки через працю приходить успіх, добробут та щастя. Любов до праці прищеплювалася з дитинства. Дитяча праця в родині допомагає вирости справжніми людьми.

Анатолій, чоловік Ганни, також отримав цінне виховання від бабусі Марії, яка чудово співала та знала багато історій. Вона пройшла тяжкий шлях остарбайтера під час Другої світової війни, працювала в колгоспі, але навіть у 88 років читала напам’ять вірші Шевченка онукам та допомагала по господарству. Батьки цінували працю, тому й син виріс майстром на всі руки. У 2014 році Анатолій був мобілізований та отримав поранення під час виконання бойового завдання.

Ганна згадує важкі часи для родини, коли вона активно займалася волонтерською діяльністю, вступивши до ГО «Команда небайдужих» у Полтаві. Вона брала участь у благодійних ярмарках, організовувала їх у Зінькові. Їх хата стала міні-осередком волонтерського руху, де пекли та готували для українських воїнів. Кожну хлібину Ганна підписувала віршем, передаючи слова підтримки. Родинні цінності – це опора в найважчі часи.

Бабусі вже відійшли у вічність, немає батьків Анатолія. Залишилася тільки Ганнина мама, яка передає духовні скарби роду донечці Олі. Батьки чекали на її народження 14 років, а тепер бабуся створює для неї вишиванки.

🫶🇺🇦 Миру та добра цим маленьким сонечкам під ясним українським небом! А все інше в українських родинах є!